Фев 24 2004

Сучасні стратегічні пріоритети управління відходами: стан реалізації в Україні,  проблеми та перспективи

Опубликовано в 22:33 в категории Сбор и переработка отходов

Сучасні стратегічні пріоритети управління відходами:

стан реалізації в Україні,  проблеми та перспективи

Г.П.Виговська, РВПС України НАН України, м. Київ

Сучасна стратегія управління відходами. На кінець минулого століття світове співтовариство дійшло висновку, що кінцева межа глобального розвитку визначається здатністю біосфери асимілювати відходи, що виникають у процесі життєдіяльності. Основоположна мета політики у цій сфері  повинна бути спрямована на зменшення обсягів утворення відходів і перетворення все більшої їх кількості в ресурси для повторного використання. Це скоротить ту кількість відходів, яку потрібно знищувати або захоронювати /1,2/. При реалізації такого підходу  акцент робиться на зміні технологічного процесу й продукції з тим, щоб звести до мінімуму загальне утворення відходів. Це здійснюється шляхом  контролю і оцінки залучених у виробничий процес природних ресурсів, відповідно продукції й відходів, на всіх етапах життєвого циклу: від процесу виробництва до кінцевого споживання. Основною технологічною вимогою стає застосування “найкращої з доступних технологій”, що включає: застосування маловідходних технологій, використання менш шкідливих речовин, відновлення та переробку відходів та інш.

Реалізація зазначеного підходу для сектора відходів характеризується концентрацією зусиль у напрямку попередження утворення відходів та їх утилізації. Наприклад, за рахунок уведення екологічних етикеток, чистих технологій, схем рециклінгу та впровадження авансово-компенсаційної системи платежів та інш.

Основні керівні принципи для сектора відходів зазначені відповідними директивами: Рамкова Директива про відходи 75/442/ЄЕС,  Директива про небезпечні відходи 78/319/ЄЕС, Директива 96/61/ЄС Комплексне запобігання забруднень. Крім зазначених, в ЄС упроваджено широке коло специфічних директив, що відносяться до різних категорій відходів та операцій поводження з ними.  Основні акценти зроблені на такі напрямки: юридичне визначення відходів та його міжнародне визнання; регламентація токсичності та небезпечності відходів; встановлення обов’язків виробника відходів та права власності на відходи; регламентація міжнародних перевезень відходів та контроль за транспортним переміщенням відходів; класифікація операцій переробки, утилізації чи ліквідації відходів; регламентація поводження з відходами, що призначені для переробки, та з продуктами їх переробки тощо. Встановлено наступну послідовність пріоритетів у цій сфері:

● обмеження (мінімізація) утворення відходів шляхом оптимізації виробництва та продукції;

● максимально можлива утилізація відходів шляхом створення системи по збиранню, зберіганню, попередній обробці, транспортуванню та інш.;

● остаточне видалення та захоронення лише тих відходів, які на даному етапі розвитку техніки й технології не можуть бути перероблені іншим шляхом і застосування таких методів, які не наносять шкоди навколишньому середовищу.

Основними засобами реалізації зазначених підходів є: встановлення принципу “забруднювач платить”; проведення фіскальної політики, спрямованої на посилення економічних важелів витискування багатовідхідних технологій, особливо пов`язаних з утворенням токсичних відходів; застосування економічних інструментів для сприяння максимальній утилізації відходів; впровадження на об`єктах по захороненню відходів відносно простих і досить ефективних та економічно реальних інженерно-технічних рішень по зменшенню негативного впливу відходів на навколишнє середовище з відповідним моніторингом.

Упроваджуються більш жорсткі екологічні обмеження щодо полігонного захоронення, спалювання та  скиду відходів у море. 

Економічно ефективні і екологічно безпечні системи поводження з відходами можуть виправдовувати певні транскордонні та міжрегіональні перевезення відходів із метою використання наявних там потужностей по переробці при створенні ефективної системи контролю.

Шляхи вирішення проблеми відходів в Україні. В національному законодавстві України знайшли відображення світові підходи щодо поводження з  відходами. Законом України "Про відходи",  визначено основні принципи державної політики щодо відходів, правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням (зменшенням) утворення відходів та їх негативним впливом на навколишнє середовище, перевезенням, утилізацією та захороненням. Упровадження Закону України “Про відходи” започатковує новий етап формування системи управління відходами з урахуванням сучасних світових  напрацювань, яка включає поєднання адміністративних та економічних методів. Адміністративні методи управління знайшли відображення в розробленні і впровадженні цілого ряду нормативних документів із різних напрямків діяльності щодо поводження з відходами. Вони в першу чергу стосуються врегулювання таких питань: розробка, затвердження і перегляд лімітів на утворення і розміщення відходів, ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення і утилізації відходів, ведення реєстру місць видалення відходів, виявлення і облік безхазяйних відходів, ведення державного обліку і паспортизації відходів, встановлення дозвільного порядку  здійснення  операцій з токсичними  та окремими видами відходів як вторинною сировиною; встановлення згідно з чинним законодавством  відповідальності за правопорушення  у сфері поводження з відходами; регулювання транскордонних перевезень, в межах якого затверджено Жовтий та Зелений переліки відходів та Перелік небезпечних властивостей відходів та інш.

Економічні методи управління впроваджено переважно через заходи обмежуючого характеру (нормативи, квоти, ліміти, платежі, дозволи, санкції та інш.) і в меншій мірі стимулюючого  (пільги, пріоритетне фінансування, кредитування тощо).  До яких належать: встановлення та стягнення платежів  за розміщення відходів; стимулювання збирання й заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини,  створення спеціалізованих фондів  для цільового фінансування природоохоронних заходів, в т.ч. і  по утилізації відходів;  встановлення та перегляд  переліку відходів,  відносно яких з урахуванням  державних та регіональних інтересів  повинен передбачатися спеціальний режим  поводження з ними, в т.ч. стимулювання їх  утилізації; стягнення штрафів за правопорушення у сфері поводження з відходами.

Реалізація природоохоронного та ресурсозберігаючого аспектів щодо управління відходами знайшло відображення у відповідних урядових програмах.

Впровадження ряду регулюючих заходів забезпечили певні зрушення у вирішенні проблеми відходів і в той же час висвітлили проблеми, які потребують  вирішення.

Загальний стан та тенденції. В порівнянні з іншими країнами Україна належить до однієї з країн з найбільшими питомими та абсолютними обсягами утворення й накопичення  відходів. Характерною особливістю структури економіки України  як  у минулому, так і в теперішній час є гіпертрофовано велика частка паливно-енергетичної галузі,  металургійної та хімічної промисловості. У період 1981-1990 рр.  абсолютний обсяг утворення всіх видів  відходів в Україні досягав 1,8-1,9 млрд.т щорічно. В наступні роки  у зв’язку з наростанням кризових явищ в економіці  ці показники значно зменшилися.

Обсяг утворення відходів в  кінці 90-х та на початку 2000 років складав щорічно 700-750 млн.т. З них приблизно  250-260 млн.куб.м утворюються  при видобутку та збага­­­ченні корисних копалин, біля 20 млн.т складають металургійні шлаки, близько 10 млн.т золошлакові відходи ТЕС, біля 40  млн.т відходи вуглевидобутку та вуглезбагачення та інш.

На підприємствах України  згідно з даними статистичної звітності щороку утворюється  77-82 млн.т  токсичних відходів (у т.ч. І-ІІІ  класу небезпеки 1,7 -2,6 млн.т).  Загальний обсяг  накопичення токсичних відходів на початок 2003 року складає біля 3,0 млрд.т. , із яких до 1-111 класів небезпеки належить 18,7 млн.т.

Протягом  90-их та початку 2000 років продовжувався процес  накопи­­­чення відходів як у промисловому,  так і в побутовому секторі.  За  станом  на 2003 рік загальна маса накопичення відходів на території України (у поверхневих сховищах) оцінена в 30 млрд. т. Проведені попередні оціночні роботи на об”єктах  накопичення промислових відходів  дають підстави відносити окремі з них до категорії техногенних родовищ.

Показники утворення  й утилізації  промислових відходів в Україні  за 2000 - 2002 рр.. відображають зміну тенденцій в утворенні і використані відходів в напрямку збільшення як обсягів утворення, так і обсягів використання (табл. 1,2).

Аналіз показників щодо утилізації відходів як вторинної сировини за останні роки свідчить про тенденцію до ресурсоощадливості  в національній економіці. Так, згідно з даними статистичної звітності за формою 14-мтп із 51 виду ресурсноцінних відходів обсяг використання склав  у 2002 році 83,4 млн. тонн,  що становить 44,9 %    від утворення  цих  відходів та 123,2% у порівнянні з показниками 2000 року. Серед них значну частину складають розкривні й супутні породи  для будівництва  гідроспоруд та інших робіт. Вагому частку складає  переробка  металургійних  шлаків – доменних  та сталеплавильних, використання золошлаків,  відходів вуглевидобутку й вуглезбагачення (табл.1).  У порівняння з 2000 роком у 2002 році майже на 30 % (до  377 тис. т)  зросло використання макулатури, на  56,6 %  (до 8,3 тис. т) -  сировини    полімерної вторинної,   у 2,3 раза зросло використання деревини  (до 854 тис. куб. м),  на 49% зросло використання склобою тощо.

Рівень використання токсичних відходів  у різних класах коливається  від 5 до 30% і більше. З групи токсичних відходів найбільш високим рівнем використання характеризуються нафтовідходи та нафтошлами, металовмісні та інші відходи.

Таблиця 1 Стан використання та  ресурсний потенціал відходів мінеральної сировини

Номенклатура

Обсяги накопичення

2000 грі к

2002 рік

2002

до

2000,%

Обсяги утво-рення

Обсяги викори-стання

Рівень викори-стання, %

Обсяги утво-рення

Обсяги викори-стання

Рівень викори-стання, %

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Шлаки доменні, тис.т

40000

12259,

7643,8

62,3

13336

7872

59,0

102,9

Шлаки сталеплав., тис.т

82000

4974,1

1948,8

39,0

7152

9299

130

477,0

Шлаки феросплавні,тис.т

17000

1127,7

731,1

62,5

1059

547

51,6

74,8

Золи і шлаки ТЕС, тис.т

392000

10199

1026,4

10

7929

1620

20,4

157,8

Відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення, тис.т

687000

34457

2700

7,8

39516

3670

9,3

135,9

Шлами червоні,тис.т

24200

1173,5

25,5

2,1

1230

44

3,5

172,5

Фосфогіпс, тис.т

41400

306,2

6,9

2,2

224,2

17

7,5

246,3

Таблиця 2

Стан використання   та ресурси  залишків продуктів кінцевого споживання

Номенклатура

Оціночні ресурси*/

2000 рік

2002 рік

2002

 до

 2000,%

 

Обсяги викорис-тання

Рівень викорис-тання, %

Обсяги викори-стання

Рівень викори-стання, %

1

2

4

5

7

8

9

Макулатура, тис.т

450-500

292,1

64,7-58,4

  • /

    377

    83,7-75,4

  • /

    129,5

    Сировина полімерна вторинна, тис. т

    80-100

    5,3

    6,6-5,3

  • /

    8,3

    10,3-8,3

  • /

    156,6

    Склобій, тис.т

    200-250

    63,7

    31,8-25,5

  • /

    94,9

    47,4-37,9

  • /

    148,2

    Шини зношені,  тис.т

    100-120

    6,8

    5,6-6,8

  • /

    6,3

    6,3-5,2

  • /

    92,6

    */  Оцінка ресурсів  виконана  фахівцями  РВПС  НАНУ  та ВЕО "Укрвторма"

  • / В обсязі наявних ресурсів

    Стосовно загального обсягу  утворення відходів  частка їх  утилізації  досягає  10 – 12 %, що наближає їх до  показників   80-их років.  В той же час  включення в категорію  "утилізації"  використання  порід розкривних і супутніх, а також шламів збагачення  для будівництва  гідроспоруд (мова  йде передусім про обвалування  шламосховищ)  є дещо  штучним,  і якщо  виключити цей напрямок,  то показники рівня  використання  зменшуються  майже вдвоє.

    Як показує проведений аналіз, стан використання вторинної сировини, якщо зіставити відповідні показники з обсягами ресурсів, залишає бажати кращого, незважаючи на економічну ефективність таких заходів.

    Проблема полягає в недостатньо організованому обліку відходів, недостатньо налагодженій системі збирання і заготівлі вторинної сировини, у відсутності адресної прив”язки законодавчих вимог щодо забезпечення повноти збирання, належного зберігання та недопущення знищення і псування відходів, що є вторинною сировиною та спеціального режиму поводження з ними.

    Відмічаючи певні позитивні тенденції, слід зазначити наступне: продовжується процес накопичення відходів як у промисловому, так і в побутовому секторі, що негативно впливає на стан навколишнього природного середовища і здоров”я людей; належним чином не організовано знешкодження чи локалізація токсичних відходів, які потрапляючи в навколишнє середовище, загрожують всьому живому; всезростаючою проблемою стає розміщення побутових відходів, розміщення яких в багатьох випадках здійснюється без врахування можливих небезпечних наслідків; використання відходів як вторинної сировини значно нижче реальних можливостей через не відпрацьованість організаційно-економічних засад залучення їх  у виробництво; неврегульованість цілого ряду питань призводить до недостатньої  дієвості уже впроваджених заходів;  повільно впроваджуються в практику управління уже прийняті нормативно-правові акти через не відпрацьованість відповідних механізмів, окремі положення “Закону про відходи” продовжують залишатися декларативними.

    В першу чергу це стосується заходів, які мають здійснюватись на  регіональному та  місцевому рівнях,  а саме:  організація первинного  обліку  відходів, їх  інвентаризація  та паспортизація, ведення реєстрів об’єктів  утворення,  оброблення та утилізації  відходів,  реєстрів  місць видалення  відходів.    Передбачена законом вимога щодо забезпечення   повного збирання та недопущення  знищення і псування відходів,  які є вторинною сировиною і підлягають  утилізації, практично не виконується   через:  формальне встановлення відповідальності  за знищення і псування  відходів,  для утилізації  яких в Україні  є  відповідні умови;    не налагодженість обліку відходів та неповну статистичну звітність;  відсутність налагодженої системи  роздільного  збирання  відходів,  які є вторинною сировиною   (особливо це стосується  сфери послуг,  установ, організацій);  недосконалість схеми  санітарного  очищення  населених  пунктів, де передбачається змішування різного   роду відходів;  встановлення базових  нормативів   плати за розміщення відходів без  врахування  їх  ресурсної  цінності тощо.  

    Окремі стратегічні завдання. Враховуючи глобальний для суспільства характер проблеми, наша країна мусить сформувати соціально адекватну систему поводження з відходами,  хоча, знаходячись у стані економічної кризи, і не в змозі здійснити скільки набудь значні первинні витрати державних коштів у сферу поводження з відходами та підготовку відповідної техніко-технологічної бази. Масштабність завдань і одночасно обмеженість фінансових ресурсів із боку держави та окремих підприємств зумовлює відповідні підходи. Акцент має робитися на розробленні і впровадженні організаційних і економічних механізмів спрямування ділової активності суб”єктів господарської діяльності, пов”язаної з поводженням із відходами, на вирішення  пріоритетних завдань. Створення екоіндустрії поводження з відходами має  включати: організацію  збирання і переробки  відходів,  здійснення  конкретних  проектів  знешкодження чи утилізації відходів,  визначення  шляхів розвитку  ринку  вторинної  сировини  (наприклад, створення біржі відходів),  обґрунтування  конкретних  напрямків  економічної  й  інвестиційної  політики,   підтримка  приватного бізнесу, створення комп’ютерної  інформаційної  системи   управління даними про відходи,  роботу з населенням тощо. 

    Центральною ланкою поточної діяльності органів управління має стати формування  еколого-економічного  механізму  поводження з відходами. В умовах економічної самостійності   підприємств саме економічні інструменти набувають вирішального значення. Це перш за все нормативне регулювання утворення відходів,  платежі, диференційовані з урахуванням відповідних пріоритетів, податки на продукцію, податкові пільги  та посилення  нормативних вимог, субсидії  цільового призначення, кредитна  політика,  нарешті, штрафні санкції та відшкодування збитків.

    Багатоплановість та багатоаспектність проблеми відходів визначає як загальні або спільні, так і специфічні засади для окремих категорій відходів. Виходячи з міжнародного досвіду країн ЄС та ОЕСР щодо переорієнтації політики поводження з відходами і необхідності у зв’язку з цим гармонізації відповідного законодавства, в Україні має бути започатковано формування нових концептуальних підходів та сучасної ідеології ресурсозбереження. Мається на увазі досвід скорочення обсягів утворення відходів на стадії виробництва за рахунок покращення технологічних процесів.

     Нормативне регулювання утворення відходів. Інструментом, що дозволяє регулювати обмеження утворення відходів є нормативи утворення відходів. Вони забезпечують стимулювання впровадження маловідходних технологій, повноту і достовірність обліку утворення відходів та відповідного контролю, обґрунтованість рішень щодо технічного рівня технологічних процесів при проведенні екологічної експертизи та екологічного аудита.  Поряд з іншими екологічними показниками вони мають забезпечувати нормативну основу створення і функціонування державної системи оцінки екологічної безпеки технологій.

     Екологічна й економічна ефективність впровадження нормативів визначається можливістю  більш достовірного  встановлення обсягів утворення відходів і відповідно зборів за їх розміщення. За таким підходом економічні наслідки впровадження нормативів утворення відходів виявляються через підвищення обсягу зборів за їх розміщення  і  посилення  їх регулюючої  ролі /3/.

    Збори за розміщення відходів У концептуальному плані  плата за розміщення відходів перш за все повинна виконувати роль економічного інструменту стимулювання зменшення утворення відходів та залучення їх у господарський обіг. А уже потім як засіб акумуляції коштів на здійснення природоохоронних заходів. Враховуючи специфіку проблеми відходів убачається доцільним відокремлення стягнення платежів за розміщення відходів від загальних підходів стягнення зборів за забруднення, передбачивши диференційований підхід до встановлення базових нормативів плати за розміщення різних видів, груп відходів. Така практика має місце в деяких країнах Європи. З цього приводу зазначаємо наступне:

    Для небезпечних та інших відходів, які не підлягають утилізації, переглянути методику визначення базових нормативів плати, взявши за основу оцінку відповідного ризику з урахуванням інвестиційної складової спорудження об"єктів по захороненню цих відходів та витрат по їх видаленню. 

    В обумовлених випадках, на наш погляд, доцільно розроблення системи стягнення платежів за розміщення окремих видів  відходів, які є вторинною сировиною. При цьому переглянути базові нормативи плати за їх розміщення у напрямку приведення у відповідність ( з врахуванням коефіцієнтів) із цінами на первинну сировину, матеріали, напівфабрикати, які вони можуть замінювати.

    Видалення небезпечних відходів.  Заходи поводження з небезпечними відходами  мають спрямовуватись передусім на вирішення невідкладних  завдань  державного  і регіонального  значення з  установленням найбільш доцільної  економічної форми їх реалізації. До основних завдань має бути віднесено: розроблення вимог і правил щодо розміщення (зберігання) відходів за категоріями небезпечності та розроблення методології оцінки ризику для навколишнього середовища; забезпечення повної підзвітності об’єктів утворення небезпечних відходів; розроблення переліку небезпечних відходів,  що підлягають утилізації  та організованому  видаленню в першочерговому порядку;

    Центральною  ланкою вирішення  проблеми є  будівництво регіональних полігонів  ( технологічних центрів,  комплексів)  по знешкодженню,   утилізації та  видаленню небезпечних відходів.  Їх фінансування доцільно  здійснювати на  багатосторонній основі -  із пайовою участю  підприємств   і  організацій, у яких  утворюються такі  відходи, фондів ОНПС, а також державного і  місцевих бюджетів.

    Організаційно-економічні засада регулювання використання відходів. В аспекті розширення ресурсних можливостей комплекс регулюючих заходів має включати визначення ресурсної цінності відходів і технологічних можливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямків та шляхів використання відходів, попередження  втрат відходів  як джерела  матеріальних чи паливно-енергетичних  ресурсів, створення на  основі ресурсно-технологічних передумов територіально-виробничих комплексів із замкненими ресурсними циклами тощо.

    Враховуючи різноманітну видову гаму відходів та різні можливі напрямки їх застосування, доцільно в рамках загальної категорії відходів як вторинної сировини виділити окремі групи відходів, що потребують впровадження цільового державного  регулювання в рамках політики ресурсозбереження  як базової суспільної    мети. Віднесення відходів до тієї чи іншої групи має здійснюватися  шляхом складання їх переліків. Переліки відходів як вторинної сировини формуються, виходячи з комплексу факторів - якісно-кількісних характеристик відходів,  практики  використання,  техніко-технологічних  можливостей, економічної доцільності, соціальної значимості,  ринкової  кон’юнктури та реальних  ресурсних резервів.

    Для кожної з зазначених груп має впроваджуватись цільове регулювання з метою:  по-перше  -  конкретизації та адресної прив’язки  законодавчих вимог  щодо забезпечення   повноти збирання,  заготівлі,  належного зберігання  та недопущення знищення і псування відходів як вторинної сировини та,  по-друге – установлення   спеціального режиму  поводження з ними /4/ .

    Поле інвестиційної діяльності у  сфері відходів в Україні є відносно більш широким ніж в інших країнах.  Нераціональне використання природних ресурсів і високий рівень відходності в минулому  призвели до накопичення тих відходів, які за сучасних умов можуть перейти в категорію ресурсно-цінних. В цих умовах особливої ваги набувають ресурсооціночні роботи, що надаватимуть відходам статусу техногенних родовищ /5/.

    Із самого початку поставлені питання  мають вирішуватись з урахуванням майбутніх вимог до охорони довкілля.   При розміщенні нових підприємств, створенні нових робочих місць важливо наперед забезпечити їх відповідність всім світовим стандартам у галузі поводження  з відходами і запобігання забруднення навколишнього середовища.  Цим значною мірою буде визначатись їх конкурентоспроможність і життєздатність у ринкових умовах  та в Європейському  економічному просторі.

    Список літератури

    1  Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР): Пер. с анг. – М: Прогресс, 1989, - 376 с.

    2 Програма дій “Порядок денний на ХХІ століття / Пер. з анг.:  ВГО                                      “Україна Порядок денний на ХХІ століття”, -К: Інтелсфера, 2000 – 300 с.

              3 Виговська Г.П. Екологічні і економічні аспекти нормування утворення відходів// Труди ІХ Міжнародної науково-технічної конференції “Экология и здоровье человека, охрана водного и воздушного бассейнов. Утилизация отходов”. - Т. ІІ1, 9-13 июня 2003 г., г. Бердянск ,Украина – Харьков- Бердянск, 2003

              4. Виговська Г.П.,Міщенко В.С., .Нормативно-правове врегулювання рециклінгу матеріалів и утилізація відходів //Сб. науч. ст. “Проблемы сбора, переработки и утилизации отходов” – Одесса, ОЦНГЭН

               5. В.С.Міщенко, Г.П. Виговська, М.І. Лебідь  Методичні рекомендації щодо комплексного вивчення промислових відходів як техногенних родовищ корисних копалин та їх оцінка. – Київ: РВПС, 2000, 50 с.

     

     

  • Нет пока ответов

    Комментарии закрыты.