Фев 20 2004

ДОСВІД КОНТЕЙНЕРИЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНО-НЕБЕЗПЕЧНИХ ВІДХОДІВ

Опубликовано в 15:42 в категории Сбор и переработка отходов

ДОСВІД КОНТЕЙНЕРИЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНО-НЕБЕЗПЕЧНИХ ВІДХОДІВ

А.І.ЛЕВЧЕНО, І.В.ВОЙТОВИЧ, О.В.КОВАЛЕНКО

ІНСТИТУТ ГІДРОТЕХНІКИ І МЕЛІОРАЦІЇ УААН, М. КИЇВ

Інститутом гідротехніки і меліорації в 2001 році було організовано промислове виробництво бетонополімерних контейнерів. Бетонополімер, з якого виготовлено контейнер, являє собою звичайний бетон, пориста структура якого насичена полістиролом за спеціальною технологією [1].

Перші поставки вказаних контейнерів було здійснено на прикінці 2001 року в Рівненську область. Контейнери було затарено непридатними і забороненими до використання хімічними засобами захисту рослин (ХЗЗР), загерметизовано та поставлено на довгострокове зберігання на відкритих майданчиках в місцях їх накопичення (біля складів).

Обстеження контейнерів, виконане в цьому році, вказало на їх задовільний стан. Течі або будь-які руйнування зовнішньої поверхні контейнера від дії атмосферних факторів не було встановлено.

Контейнери в Рівненській області були затарені в більшості твердими ХЗЗР, а також декілька контейнерів — рідкими в тарі і доповнені твердими сипучими відходами.

Ретельний хімічний аналіз ХЗЗР вказав на те, що більшість рідких пестицидів містять у своєму складі різноманітні органічні розчинники, в тому числі галогенскладові аліфатичні (метиленхлорид, дихлоретан, хлороформ), котрі є агресивними по відношенню до полістиролу — складової частини бетонополімеру.

Хоча полістирол і захищено цементною матрицею і процес руйнування його проходить дуже повільно, цей факт підштовхнув на пошук більш надійного внутрішнього покриття [2].

Для зберігання рідких пестицидів без переводу в жорсткий стан було прийнято рішення внутрішню поверхню контейнера захищати додатковим

покриттям на основі епоксидної смоли, котре є стійким до впливу галогенскладових аліфатичних розчинників і має високу адгезію до бетонополімеру. Але влаштування додаткового покриття веде до ускладнення технології виготовлення та подорожчання вартості контейнера.

Найбільш сприятливим, на наш погляд, є покриття на основі хімічностійких листових матеріалів, наприклад, із поліетилену низького тиску. Поліетилен не реагує з лугами будь-якої концентрації, з розчинами нейтральних, кислих і основних солей, органічними кислотами. Крім того він не розчиняється в органічних розчинниках при кімнатній температурі і лише частково набухає. Що стосується стійкості до впливу аліфатичних, ароматичних вуглеводнів та їх галогенскладових, котрі входять до складу більшості рідких пестицидів, то вони викликають деструктивні процеси в поліетилені при температурах вище 80 °С. Так, наприклад, при експозиції зразків листового поліетилену товщиною 3 мм в дихлоретані на протязі 24 годин при температурі 80 °С набухання виникло лише на 20 %. Після зниження температури до 17 °С зразки зменшилися в об’ємі і на 5 % перевищували початковий об’єм.

Інститутом в 2002 році були виконані дослідження і відпрацьована технологія виготовлення залізобетонного контейнера місткістю 0,7 м3 з внутрішньою поліетиленовою оболонкою з поліетиленового листа товщиною 3,0 мм [3]. За результатами міжвідомчих приймальних випробувань контейнер було рекомендовано до серійного виробництва. На контейнер було отримано позитивний висновок головного санітарного лікаря України та сертифікат відповідності УкрСЕПРО.

Конструктивно новий контейнер не відрізняється від бетонополімерного (насиченого полістиролом). Для поліпшення експлуатаційної надійності зовнішню поверхню контейнера захищено покриттям на основі мінерально-полімерної композиції. Шов між кришкою і корпусом контейнера замонолічується полімербетоном або розчином на основі глиноземистого цементу з рідким склом. В контейнері також передбачено запобіжний отвір.

Перші партії контейнерів було виготовлено на дослідно-виробничому підприємстві інституту сумісно з СП “Время-1” в м. Харків та здійснено поставки в Хмельницьку, Рівненську, Харківську і Київську області. На даний час є позитивний досвід експлуатації контейнерів з поліетиленовими оболонками. Контейнери використовуються для довгострокового зберігання ХЗЗР незалежно від хімічного та агрегатного стану, як правило, на відкритих облаштованих майданчиках.

З початку проведення контейнеризації була і остається, на даний час, проблема розміщення в контейнерах загальної кількості сумісних за хімічним складом непридатних та заборонених до використання пестицидів.

Аналіз ХЗЗР на різних об’єктах показує, що по своєму хімічному складу вони належать до слідуючих груп речовин:

1) хлорорганічні — гексохлорциклогексан, ефір сульфонат, ДДТ, ацетохлорацетал;

2) фосфорорганічні — карбофос, вофатокс, дуребан, фталофос і т.п.;

3) ртутьорганічні — гранозан;

4) нафтові масла — препарати 30а, 30с, 30сс;

5) нітропохідні фенолу — нітрафен;

6) похідні сечовини — ДХС — дихлоральсечовина;

7) похідні дитіокарбамінової кислоти — ксантіурам, пентіурам, ценеб, фентіурам, купрозан;

8) похідні хлорованих аліфатичних кислот — далапон, 2.4 Дамінна сіль;

9) похідні карбонових кислот — рамрод;

10) похідні гетероциклічних сполук — сим-триозини — атразини, прометрин, агелон, радакор.

Зберігаються дані речовини на складах при відсутності необхідної організації: навалом, без маркіровки на тарі. Більша частина речовин знаходиться в пошкодженій упаковці або у розсипаному вигляді, що не дозволяє провести належним чином їх ідентифікацію. З великою часткою вірогідності можна сказати, що таких речовин на складах існує більше ста найменувань.

Якщо раніше (до 90-х років) на складах вівся облік речовин, які надходили і витрачались, виконувалися інвентаризації, то за останні роки є лише уривчасті відомості, в більшості випадків не достовірні, про наявність тих чи інших пестицидів.

Відомо, що пестициди при змішуванні між собою чи з водою в результаті хімічної взаємодії можуть утворювати більш токсичні, самоспалахуванні пожежонебезпечні речовини або гази. До них слід віднести такі окислювачі: хлорат магнію — 60 %, перманганат калію, хлорат-хлорид кальцію, які викликають самоспалахування горючих пестицидів. Дуже небезпечним є фосфід цинку, 20 % якого при зволоженні, дії атмосферної вологи, кислот може розкладатись з утворенням вибухонебезпечного фосфористого водню, незначні домішки якого здатні викликати спалах при кімнатній температурі. До переліку небезпечних пестицидів відносяться препарати сірки: 80, 99 %, сірка колоїдна, цинеб    80 %, перозин 75 %, хомецин 80 %, ціанплав 45 %, ціанамід кальцію 19 % і т.п.

Накопичений досвід з контейнеризації ХЗЗР дозволяє в деякій мірі визначитися з підходами до проблеми затарювання.

По-перше, пестициди відрізняються між собою по зовнішньому виду: порошки, гранули, таблетки, паста, рідина; по структурі: кристалічні, аморфні; по кольору; тарі; розфасовці. Якщо при завантаженні контейнерів ХЗЗР, які зберігаються без маркування на тарі або в розірваній тарі, то по вказаним параметрам можна виділити окремо несумісні пестициди, обов’язково взяти проби для їх аналізу. З результатів ідентифікації — прийняти міри для їх довгострокового безпечного зберігання в контейнерах.

По-друге, змішані, невизначені тверді пестициди, які знаходяться тривалий час в окремих купах навалом, можна завантажувати в окремі контейнери. З двох куп в один і той же контейнер затарювати пестициди не бажано. Якщо в купах зустрічаються пестициди в цілій тарі, то необхідно провести ідентифікацію і визначитись щодо затарювання.

По-третє, всі пестициди, які зберігаються в задовільній тарі, можна завантажувати разом не залежно від агрегатного стану, тобто порошкові, пастоподібні, рідкі в окремі контейнери, по групах речовин, наприклад, фосфорорганічні, хлорорганічні і т.п.

Основні положення з затарювання ХЗЗР викладено в “Інструкції про порядок зберігання непридатних та заборонених пестицидів в бетонополімерних контейнерах”. Але піднята проблема потребує ще вивчення з метою забезпечення довгострокового екологічного, надійного зберігання небезпечних отрутохімікатів.

В цілому, хоча контейнеризація відходів не повне рішення проблеми охорони навколишнього середовища від забруднення, на цей час  це вихід з положення, коли в місцях накопичення отрутохімікатів виникають очаги екологічного лиха і потребується негайне втручання.

Література

[1] Панент України на винахід № 38131А G 21 F 5/00 “Бетонополімерний контейнер для зберігання, транспортування та захоронення екологічно шкідливих відходів…” Бюл. — 2001. — № 4.

[2] Коваленко П.І. Войтович І.В. Левченко А.І. Захоронення непридатних та заборонених пестицидів у бетонополімерних контейнерах з метою захисту довкілля. с. 314-317.

т. 2 Сб.н.ст. ХІ Международной научно-технической конференции Экология и здоровье человека. Охрана водного и воздушного бассейнов. Утилизация отходов. 9-13 июня 2003 г. Инакино г. АР Крым.

[3] Деклараційний патент України на винахід № 56070 А G 21 F 5/00 Бетонополімерний контейнер для довгострокового зберігання екологічно шкідливих відходів. Левченко А.І., Корецький В.П., Войтович І.В.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.