Фев 26 2003

КЛАСИФІКАТОРИ І СТАТИСТИКА ВІДХОДІВ

Опубликовано в 08:52 в категории Отходы и их утилизация

КЛАСИФІКАТОРИ І СТАТИСТИКА ВІДХОДІВ

В.С. Міщенко

Рада по вивченню продуктивних сил України НАНУ, м. Київ

На порядок денний в Україні поставлено питання удосконалення екологічної статистики, визначення шляхів її подальшого розвитку, постановки та вирішення конкретних завдань. Їх метою є створення більш цілісного інформаційного забезпечення органів державного управління та інших користувачів. На це, зокрема, була зорієнтована Програма реформування державної статистики Держкомстату України та ряд заходів Мінекоресурсів України.

Важливою частиною зазначеної проблематики є статистика відходів. Центральними щодо них питаннями (як і щодо ряду інших блоків екологічної статистики) є перегляд систем класифікації, оптимізація статистичної номенклатури та оновлення форм обліку. До цього додається гармонізація з європейськими стандартами. Конкретизуючи необхідно зазначити необхідність приведення номенклатури до сучасних реалій і потреб, поширення обліку відходів на деякі нові їх категорії, удосконалення системи показників, які відображаються в державній статистичній звітності стосовно утворення, накопичення, утилізації та видалення відходів. Щодо ведення статистичної звітності до актуальних завдань відноситься:

– оновлення звітності за формою № 1 - токсичні відходи з переходом на категорію небезпечних відходів та відповідну номенклатуру;

– те ж – за формою 14 МТП (щодо відходів як вторинної сировини);

– налагодження більш достовірної звітності щодо комунальних (побутових) відходів;

– створення звітності щодо категорії інертних відходів (перш за все гірничопромислових).

З цим тісно пов\’язано впровадження первинного обліку відходів та їх паспортизації, без чого якість державної статистичної звітності буде важко контрольованою.

Вихідним етапом робіт на цьому шляху має стати удосконалення чи розробка другої редакції Класифікатора відходів ДК 005-96. Відповід

не завдання було заплановано в рамках Програми реформування державної статистики на період до 2002 року, а також передбачено ( з урахуванням гармонізації з європейськими стандартами) у складі програмних заходів Уряду щодо забезпечення економічного і соціального розвитку України у 2002 році (розпорядження Кабінету Міністрів від 15 березня 2002 року).

Щодо недосконалості Класифікатора ДК 005-96 (помилковості ряду його позицій тощо) фахівці висловлювалися давно. Питання його перегляду поступово стало очевидним і для Держкомстату. Але при цьому завдання його реформування було поставлено, на наш погляд, у звуженому плані - через доопрацювання, актуалізацію найменувань відходів, доповнення та виправлення, а також визначення в ньому небезпечних відходів (що за самою постановкою не є коректним). Гармонізація ж з європейськими стандартами залишилася поза увагою.

На наше переконання чинна редакція класифікатора не може служити основою для удосконалення, і справа не лише в його численних помилках, неповноті та розходженням з КВЕДом і галузевими класифікаторами. Всі ці недоліки дійсно можна було б усунути.

Справа, по-перше, в безперспективності спроби створити на базовому рівні скільки-небудь вичерпний перелік відходів. По-друге, зазначений класифікатор (не тільки на нашу думку, а й на думку іноземних фахівців) */, не дивлячись на певну логічність його системи (за видами економічної діяльності), є надзвичайно громіздкою і незручною у користуванні конструкцією. Можливості розвитку та перегляду класифікатора не передбачені. Гармонізація з міжнародними класифікаторами декларується, але не здійснена. В цілому він є незавершеним документом, перспективи практичного використання якого обмежені, що зокрема засвідчили роки, які пройшли з часу його прийняття. Підтвердженням зазначеного є і "незатребуваність" вітчизняних підходів до створення класифікатора відходів, досвід якого залишається одиничним.

Звернення до європейського досвіду в цьому відношенні є закономірним, якщо мати метою зближення інформаційного забезпечення у сфері відходів (і поводження з ними) з європейською і міжнародною практикою в цілому.

Зараз загальновизнано, що Європейський перелік (каталог – в першій редакції) відходів (ЄПВ) є найбільш повним та погодженим робочим інструментом у сфері відходів. В травні 2000 року рішенням Європейського співтовариства (2000/532/ЕС) [1] прийнято (схвалено) його оновлену (другу) редакцію. Положення ЄПВ ефективно використовуються для цілого ряду застосувань, в тому числі він розглядається як базовий для розробки європейської статистичної номенклатури відходів - як похідної від Переліку чи його складової. Саме така номенклатура повинна відповідати вимогам статистичної системи обліку відходів.

Базовою класифікаційною структурою ЄПВ є міжнародна стандартна класифікація всіх видів економічної діяльності (ISIC). В опублікованому вигляді вона не пов’язана з ISIC перехідним ключем, що показував би вид економічної діяльності. Тобто ЄПВ характеризується своєю, незалежною системою кодування, чому він і не може розглядатися як придаток до ISIC.

Метою ЄПВ (по суті – класифікатора) є складання повної базової класифікації відходів. Система кодування побудована на основі десяткової системи. На найнижчому рівні в ньому міститься біля 800 позицій, але підкреслюється його не остаточний характер. В принципі він може бути пов\’язаним перехідним ключем з КВЕД. В той же час структура переліку не пристосована для статистичної обробки (він розглядається по суті як кінцевий рівень номенклатури), але його можна реформувати в рамках завдань статистики відходів шляхом встановлення відповідних інформаційних вимог.

Таким чином ЄПВ належить до категорії економічних, довідкових класифікацій і в цій якості має служити формуванню власне статистичної номенклатури відходів (на зразок тієї що розробляється Статистичною комісією і Європейською економічною комісією ООН). Він може також служити для розробки за певними правилами класифікацій для національного рівня та для формування відповідних обмежених номенклатур відходів для обліку. У зв\’язку з останнім акцентуємо увагу на наступному. ЄПВ по аналогії з СРС (Класифікація основної продукції), що є базовою чи "центральною " класифікацією, може мати підсекції, які будуть включатися в підкатегорії національних класифікацій (по аналогії з такою ж процедурою стосовно СРА – Класифікації продукції за видами діяльності, що є похідною від СРС [3]. Таким чином забезпечується міжнародна гармонізація між різними класифікаціями.

Виходячи з зазначених передумов в рамках виконання завдань з розробки "класифікатора, гармонізованого є Європейським переліком відходів" науковцями РВПС України НАН України та НДЕІ Мінекономіки України було визнано доцільним використати в якості базового документа Європейський перелік відходів і створювати національну систему класифікації на засадах модифікації міжнародного документу. При цьому застосовуються розроблені для стандартів правила */, згідно з якими національний стандарт вважається модифікованим, коли він в цілому відтворює структуру міжнародного, але має технічні відхилення, які точно визначено, а зміни в структурі здійснено в межах, які гарантують легке порівняння змісту і структури обох документів. При цьому національний стандарт може бути більш широким і деталізованим, містити додаткові аспекти чи види і передбачати відмінні вимоги.

Нова редакція КВ на відміну від чинної сформована за подвійним принципом, а саме: групування відходів за однорідними видами економічної діяльності (за КВЕДом), з одного боку, і створення інтегрованих угрупувань тих відходів, які є наскрізними (однорідними) для різних видів економічної діяльності, з іншого.

Нова редакція КВ в своїх вихідних угрупуваннях прямо співвідноситься (гармонізована) з відповідними угрупуваннями відходів Європейського переліку відходів [1]. Відповідним чином відредаговано класифікаційні угрупування за основними розділами та термінологічна база. При цьому збережено особливості національної системи обліку відходів та забезпечено відтворення їх специфічної номенклатури та назв.

Нова редакція класифікатора заснована на використанні переліку "стандартних" назв відходів та/або застосуванні до них правил встановлення стандартної назви згідно з вітчизняною та європейською практикою.

Класифікатор відходів за своєю структурою, ієрархією та системою кодування є відкритим. Передбачається, що він буде періодично переглядатися та підлягати ревізії (доповненню та зміні) як у відповідності зі змінами в міжнародній (передусім європейській) практиці класифікації відходів, так і у відповідності з аналізом вітчизняного досвіду.

Небезпечні відходи за новою редакцією КВ відмічаються в переліку окремим знаком – зірочкою. Наявність цього знаку в загальному випадку свідчить лише про потенційну небезпеку даного відходу та визначає необхідність застосування щодо них всіх відповідних нормативних застережень і вимог. Всі такі відходи мають включатись у відповідні списки (переліки) небезпечних відходів. Передбачається, що подальша ідентифікація відходів як небезпечних з урахуванням концентрації небезпечних речовин та наявності небезпечних властивостей (за характеристиками Н1 – Н14, затвердженими згідно з Базельською Конвенцією наказом Мінекоресурсів України від 16.10.2000р. № 165), буде регламентуватися окремими нормативними документами – положенням про порядок віднесення відходів до категорії небезпечних та відповідною методикою.

Відходи у КВ визначаються восьмизначним цифровим десятковим кодом, який складається з чотирьох двозначних розрядів. Структурно загальний код складається з двох частин – шестизначного базового (основного) коду та двозначного додаткового. Перший розряд коду визначається як розділ, другій – як підрозділ, третій – як група і четвертий як підгрупа.

Базова частина коду забезпечує взаємозв’язок вітчизняного КВ з Європейським переліком відходів, відповідаючи у цій частині вихідним угрупуванням останнього. Деталізація кодових позицій ЄПВ здійснюється на рівні другого і третього розрядів цифрового коду. Додаткова частина коду забезпечує відображення у КВ національної специфіки щодо номенклатури відходів. (Виходячи з вимог гармонізації додатковий код структурно прив’язується до цифрового індексу 99 у третьому розряді коду і в окремих випадках до цього ж індексу у другому розряді коду. Цифра 99 означає в ЄПВ "інші").

Вся сукупність відходів поділяється у першому розряді на двадцять вихідних угрупувань (розділів чи chapters за Європейським переліком відходів).

Відповідно до зазначених загальних принципів одна частина розділів сформована за видами економічної діяльності, а друга - за ознакою однорідності відходів, виходячи з їх характеру чи складу, тобто за належністю до "наскрізних" – властивих для більшості видів діяльності. Один з розділів об\’єднує найбільш специфічні і характерні майже для всіх видів діяльності відходи і є найбільш "відкритим". Нарешті, всі класифікаційні розряди (крім першого) містять код 99, що дозволяє накопичувати за цією позицією інформацію про неохоплені та не досить ідентифіковані відходи.

При ідентифікації відходу за КВ на першому етапі встановлюється його належність до тих чи інших угрупувань за тими розділами , які сформовані за видами економічної діяльності (за назвами груп і підгруп у складі розділів). Якщо не вдається знайти відповідний код у вищезазначених розділах, то на другому етапі мають використовуватись переліки, сформовані за ознакою однорідності характеру чи складу відходів. У випадку коли для ідентифікації та кодування не підходить жоден із вищезазначених розділів, має бути використано окремий розділ, що об\’єднує відходи, не визначені в інших класифікаційних угрупуваннях. Нарешті при відсутності відповідника відходу і в останньому розділі використовується код 99 у тому розділі, який за видами економічної діяльності визначається за результатами першого етапу.

Особливості групування відходів за новою редакцією КВ визначають можливість ідентифікації відходів одного виду виробництва за різними (декількома) розділами (групами). Так, відходи, що утворюються, наприклад, при виробництві меблів, можуть бути у розділах, що стосуються деревинних відходів, а також відходів від лаків, фарб, відпрацьованих розчинників та інш.

Ідеологія побудови класифікатора відходів у його новій редакції виходить з того що він є базовим документом, яким задається перелік найбільш характерних та найбільш вагомих (за показниками утворення та небезпеки) відходів у всіх сферах виробництва та споживання. Передбачається, що на основі КВ будуть створюватись галузеві класифікатори (а також класифікатори відходів окремих великих підприємств), які забезпечать необхідну деталізацію номенклатури відходів і в той же час структурно, через систему кодів будуть пов\’язані з базовим КВ. Галузева деталізація має здійснюватися через використання цифрових індексів "99" у третьому і четвертому розрядах коду, а також шляхом введення додаткового 5-го розряду коду. Передбачається, що відповідна робота буде виконуватись за окремим регламентом (методичними настановами).

Періодично (не більше, ніж раз у п\’ять років) КВ має переглядатися і за пропозиціями відомств, корпорацій, підприємств, що надійдуть за цей час, у нього можуть вводитись зміни і доповнення. Відповідні питання будуть вирішуватись міжвідомчою робочою групою, що має створюватись при Міністерстві екології та природних ресурсів України, і подаватись на узгодження в Держстандарт України.

Література

1. The Commission of the European Communities. Commission Decision of 3 May 2000. // Official Journal of the European Communities. L 226, 6.9.2000, p. 3-24.

2. ДСТУ 1.7-2001 Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів. –Київ.: Держкомстат України. – 2001.

3. Парфенцева Н. Міжнародні статистичні класифікації в Україні: Впровадження й використання. –К.: Основи. - 2000. –351с.

4. В.С.Міщенко. Ідеологія нової редакції класифікатора відходів. // Збірник матеріалів науково-практичної конференції з питань управління відходами "Техноресурс-2002" (8-9 жовтня 2000).

5. -Київ.: НДЕІ Мінекономіки України.- 2002.- С.4-7.

*/ Зокрема тих, що працювали в Україні (Харків) та Росії в рамках реалізації проектів ТАCIS з розвитку регіональних систем управління  відходами (фірма "Environmental  Resources Management", Великобританія)

*/ ДСТУ 1.7-2001 Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів. Київ, Держкомстат України, 2001.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.