Мар 08 2003

АКТУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Опубликовано в 13:54 в категории Отходы и их утилизация

АКТУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ТА ОКРЕМІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ

Г.П. Виговська

Рада по вивченню продуктивних сил України НАНУ, м. Київ

В Україні з кінця 90-их років започатковано новий етап формування системи управління відходами з урахуванням сучасних світових напрацювань [1], яка включає поєднання адміністративних методів та еколого-економічного механізму у сфері поводження з відходами.

Головною віхою в формуванні системи стало прийняття Закону України "Про відходи" (5 березня 1998р.), яким визначено державну стратегію, основні принципи державної політики щодо відходів, правові, організаційні та економічні засади діяльності в зазначеній сфері.

Реалізація правових засад знайшла відображення в цілому ряді нормативно-правових актів, які стосуються врегулювання таких питань: встановлення лімітів на утворення і розміщення відходів; державного обліку і паспортизації відходів; ведення реєстрів об\’єктів утворення, оброблення і утилізації відходів; ведення реєстрів місць видалення відходів; виявлення і облік безхазяйних відходів; транскордонне перевезення відходів; ліцензування діяльності поводження з небезпечними відходами та окремими видами відходів як вторинною сировиною; встановлення переліку окремих видів відходів як вторинної сировини та інш.

Економічні засади впроваджені через встановлення та стягнення зборів за розміщення відходів, створення фондів для фінансування заходів з охорони природи, в т.ч. і заходів поводження з відходами, стимулювання збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини та інш.

Екологічні та ресурсні аспекти знайшли відображення у відповідних урядових програмах.

На вирішення природоохоронних завдань спрямована державна програма поводження з токсичними відходами. Метою програми є запобігання накопичення токсичних відходів і обмеження їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та здоров’я людей. Програ-

мою визначено основні напрямки поводження з токсичними відходами як складники державної політики у сфері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів, а також передбачається виконання конкретних пілотних проектів щодо утилізації, знешкодження і видалення відходів.

Програма використання відходів виробництва і споживання відображає ресурсно-заощаджуючий напрямок. Основною метою програми є ефективне розв\’язання проблеми використання відходів в Україні, що забезпечить збільшення обсягів утилізації відходів та зменшення їх негативного впливу на навколишнє середовище. Програмою передбачено також удосконалення всієї системи поводження з відходами, що поліпшить екологічну ситуацію.

Посилення державного регулювання сприяло зміні негативних тенденцій щодо використання відходів: починаючи з 2000 року спостерігається збільшення абсолютних і відносних показників утилізації відходів [2]. Так, у 2001 році за номенклатурою із 51 виду відходів обсяг використання склав 106,3 млн.т, що становить 140,2 % у порівнянні з попереднім 2000 роком. Однак ці показники значно менші реальних можливостей і становлять лише 48,7 % від обсягів використання 1990 року. Проблема відходів в Україні залишається досить гострою через значні обсяги їх утворення (550-600 млн.т щорічно на протязі останніх років) та відсутності у минулому адекватної реакції на створювану ними небезпеку.

Впровадження регулюючих заходів забезпечило певні зрушення у вирішенні проблеми і в той же час висвітлило найбільш актуальні завдання, які потребують негайного вирішення. Це в першу чергу стосується ідентифікації і класифікації відходів; їх обліку і паспортизації; мінімізації відходів шляхом впровадження науково-обґрунтованих нормативів їх утворення; забезпечення повного збирання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні є відповідні технології; стимулювання використання відходів; зберігання відходів на території підприємств та інш.

Через недостатню відпрацьованість механізмів досить повільно впроваджуються заходи, які мають здійснюватись на регіональному та місцевому рівнях, а саме: організація первинного обліку відходів, їх інвентаризація та паспортизація, ведення реєстрів об\’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, реєстрів місць видалення відходів. Така ситуація суттєво впливає на правильність визначення лімітів на утворення і розміщення відходів, на повноту зборів за розміщення відходів, на достовірність обліку відходів, на здійснення контролю за операціями поводження з відходами. Крім того, на звалище твердих побутових відходів потрапляє 30-35% речовин, які можуть бути утилізовані як вторинна сировина. Передбачена законом вимога щодо забезпечення повного збирання та недопущення знищення і псування відходів, які є вторинною сировиною і підлягають утилізації, практично не виконується через: формальне встановлення відповідальності за знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні є відповідні умови; неналагодженість обліку відходів та недосконалу статистичну звітність; відсутність налагодженої системи роздільного збирання відходів, які є вторинною сировиною (особливо це стосується сфери послуг, установ, організацій); недосконалість схеми санітарного очищення населених пунктів, де передбачається змішування різного роду відходів; встановлення базових нормативів плати за розміщення відходів без врахування їх ресурсної цінності. Таке становище стримує створення належної системи збирання і заготівлі відходів і контролю за цією сферою.

До останнього часу залишається не до кінця врегульованим питання щодо використання відходів металургійної, паливно-енергетичної, хімічної галузей промисловості, які застосовуються в будівництві та виготовленні будівельних матеріалів. Незважаючи на очевидну ефективність їх використання, розширення обсягів їх утилізації обмежується через занадто високі залізничні тарифи їх перевезення та відсутність стимулюючих заходів, хоча такі заходи і передбачені законодавством. Наприклад, залізничні тарифи у 2,5-3 рази можуть перевищувати вартість самих відходів, що призводить до подорожчання продукції, виготовленої з відходів, та зниженню її конкурентоздатності. Слід зазначити, що за проведеними нами оціночними розрахунками, дотації на перевезення відходів та стимулювання їх використання в кінцевому результаті не будуть збитковими для державного бюджету.

Неврегульованість зазначених та інших питань уможливлює довільне трактування окремих положень Закону "Про відходи" та уповільнює вирішення проблеми в цілому. З цього приводу доцільно зазначити наступне.

Про віднесення до категорії відходів окремих видів матеріалів і речовин. Навколо цього питання до останнього часу виникають дискусії, спроби вивести окремі групи відходів з-під сфери дії Закону "Про відходи" та ввести нове визначення поняття "відходи", розмежовуючи його з поняттям "вторинні матеріальні ресурси". Однак це неможливо як з огляду на європейські і світові стандарти, так і змістовно, оскільки будь-які відходи за певних умов можуть перейти в категорію вторинної сировини (тобто можуть використовуватись) і ніякого регламентного розмежування між ними бути не може.

З цієї точки зору відходи, які в технологічному циклі переробляються згідно з затвердженими регламентами на певні види продукції, для даного виробництва не є відходами і відповідно не класифікуються як відходи і не підлягають обліку. Не підпадають під категорію відходів також новоутворені речовини, якщо вони утворюються в одному виробництві, а використовуються в іншому та підпадають під дію нормативних документів (ДСТУ, ГОСТ, ТУ, СП), як сировина для виробництва певних видів продукції. При цьому рух та облік таких продуктів на підприємстві повинен бути відображений в технологічних регламентах виробництва, в яких вони утворюються і в яких використовуються.

Якщо ті чи інші продукти (речовини, залишки) видаляються з підприємства на звалище чи інші об\’єкти, зберігаються на території підприємства, передаються (продаються) іншим підприємствам (без відповідності чинним нормативним документам), то вони підпадають під категорію відходів і підлягають відповідному обліку.

Класифікація відходів. На теперішній час в Україні прийнято та діє Класифікатор відходів ДК 005-96, який було розроблено до прийняття Закону України "Про відходи" та ряду інших нормативно-правових актів. Нині він не зовсім відповідає сучасному законодавству та вимогам практики. До кінця поточного року має бути розроблено і затверджено нову редакцію класифікатора, гармонізованого з Європейським переліком відходів.

Первинний облік та паспортизація відходів. Первинний облік відходів передбачає реєстрацію обсягів фактичного поточного утворення відходів на підприємствах, в установах, організаціях, а також у фізичних осіб-підприємців, діяльність яких пов\’язана з утворенням відходів, безпосередньо на об’єктах такого утворення.

Первинному обліку підлягають всі відходи, що утворюються на підприємстві за винятком: зворотних відходів, що в єдиному циклі повертаються в технологічний процес; відходів, кількість яких є меншою від наявних технічних та інших можливостей фіксації їх утворення; комунальних (побутових) та подібних їм відходів, видалення яких здійснюється за договором із спеціалізованими підприємствами комунального господарства. Це ж саме стосується і паспортизації відходів.

Документами первинного обліку визначено обсяг первинної інформації, яка необхідна та достатня для ведення державної статистичної звітності та встановлення подальших напрямків поводження з відходами. Згідно з постановою КМУ № 2034 "Про порядок ведення державного обліку і паспортизації відходів" типові форми первинної документації про відходи та інструкції щодо їх заповнення розробляються Мінекоресурсів України та затверджуються спільним наказом Держкомстату України та Мінекоресурсів. Такі документи (типові форми первинного обліку відходів (ПОВ-1, ПОВ-2) та інструкції по їх заповненню і паспорт відходів підприємства та інструкція про його складання та зміст) розроблені і знаходяться на стадії остаточного погодження і найближчим часом мають бути затвердження.

Необхідність складання Технічного паспорту відходів ДСТУ219599 викликає певне непорозуміння. Згідно з діючими регламентами щодо застосування стандартів складання технічних паспортів відходів підприємства здійснюють на добровільних засадах. Мінекоресурсів України не видавав наказ про його обов\’язкове впровадження.

Налагодження первинного обліку відходів та контроль за його веденням багато в чому має визначальну роль для прийняття управлінських рішень.

Візьмемо для прикладу зношені шини. В Україні розроблено ряд прогресивних вітчизняних технологій утилізації зношених шин зі значним економічним потенціалом. Введені в експлуатацію та працюють кілька заводів (в м. Комсомольську, Дрогобичі, Лисичанську та інш.). Однак підприємства працюють не на повну потужність чи навіть простоюють через хронічну незавантаженість. Згідно з даними статистичної звітності обсяги утворення зношених шин склали за 2001 рік 12,1 тис.т, а обсяги використання 7,3 тис. т. Ці дані не співвідносяться з практикою роботи підприємств. Якщо взяти до уваги офіційну статистику наявного в Україні автопарку та нормативні показники експлуатації шин, а також динаміку утворення і використання зношених шин за останні 12 років, то можна зробити висновок про значно більші обсяги їх утворення. За нашими оцінками, зробленими разом з ВЕО "Укрвторма", реальні ресурси зношених шин складають 100-120 тис.т, а обсяги використання перевищують принаймні 20 тис.т .

До інших актуальних завдань належить впровадження порядку зберігання відходів на території підприємств, порядку та методики віднесення відходів до категорії небезпечних. Ці питання знаходяться на стадії вирішення.

Аналіз практики управління відходами свідчить, що певні їх категорії потребують окремого підходу [3]. Для кожної категорії відходів має впроваджуватись цільове регулювання з метою конкретизації та адресної прив\’язки законодавчих вимог та встановлення спеціального режиму поводження з ними.

В аспекті екологічної безпеки комплекс заходів має включати мінімізацію обсягів утворення відходів, локалізацію та знешкодження токсичних їх видів,  реабілітацію забруднених відходами територій та інш.

В аспекті розширення ресурсних можливостей комплекс регулюючих заходів має включати визначення ресурсної цінності відходів і технологічних можливостей їх утилізації, обґрунтування найбільш ефективних напрямків їх використання, створення на основі ресурсно-технологічних передумов територіально-виробничих комплексів із замкнутими ресурсними циклами тощо.

Стратегія управління має базуватися на визначенні державних і регіональних пріоритетів, які мають формуватися в рамках державних та регіональних програм використання відходів та відповідних програм соціально-економічного розвитку, практики індикативного планування з урахуванням потреб у продукції, що може бути виготовлена з відходів. У цьому випадку підтримка заходів щодо утилізації відходів має автоматично поширюватись на ті види відходів і продукцію, які знайшли відображення в планах.

На теперішній час назріла необхідність у розробленні та прийнятті спеціальних законопроектів, що регулюють діяльність, пов\’язану з вторинними ресурсами, тарою і упаковкою, побутовими відходами. В рамках спеціальних законів мають бути відпрацьовані конкретні механізми. Тут будуть доцільні заходи стимулюючого характеру, зокрема зниження ставки оподаткування продукції з відходів, звільнення від оподаткування частини прибутку підприємств, які вкладають інвестиції в переробку відходів, введення транспортних дотацій, впровадження диференційованої плати за розміщення відходів та інш.

Для відходів, які є залишками продуктів кінцевого споживання, слід у законодавчому порядку впроваджувати обов\’язковість рециклінгу, закладні платежі, податки на продукцію і за рахунок цього акумулювання коштів та створення спеціальних фондів для фінансування заходів по утилізації відходів.

Для побутових відходів найбільш актуальним є впровадження комплексної системи збирання та утилізації ресурсних складників, роздільне збирання окремих компонентів, обов\’язковість сортування, спалювання чи захоронення залишків, відпрацювання економічних механізмів зацікавленості всіх суб\’єктів у цій сфері, в тому числі населення та самоокупності підприємств по переробці побутових відходів, організація просвітницької роботи. Ці та інші заходи мають впроваджуватись у законодавчому порядку з урахуванням послідовності пріоритетів та реальних можливостей.

Література

1. Програма дій "Порядок денний на ХХІ століття" / Переклад з англійської: ВГО "Україна, Порядок денний на ХХІ століття". –К.: Інтелсфера. –2000. –300с.

2. Г.П.Виговська, В.С.Міщенко. Про стан проблеми відходів / Труди ІІ науково-технічної конференції "Нові технології та обладнання по переробці промислових та побутових відходів і їх медико-екологічне забезпечення (17-20 лютого 2003 року, смт. Східниця). –К.:Знання.-2003, с.8-13

3. Г.П.Виговська, В.С.Міщенко. Нормативно-правове врегулювання рециклінгу матеріалів. // "Проблеми збору, переробки та утилізації відходів". Зб. наук. статей. –Одеса: ОЦНТЕІ, 2001. – с.40-45.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.