Апр 16 2002

Шляхи вирІшення проблем утилІзацІЇ вІдходІв харчовоЇ упаковки в Одеському регІонІ

Опубликовано в 22:31 в категории Сбор и утилизация отходов

Шляхи вирІшення проблем утилІзацІЇ вІдходІв харчовоЇ упаковки в Одеському регІонІ

О.Д. Соколов, А.І. Костржицький

Одеська державна академія харчових технологій, Україна

n=center style=\’text-align:center;line-height:17.5pt\’>

Упаковка харчових продуктів в Україні в останні часи розвивається дуже активно, швидко доганяючи світовий рівень, при якому вона конче потрібна і виробництву, і торгівлі, і споживачу. Традиційні матеріали упаковки удосконалюються, поєднуються з новими, полімерними, народжуючи нові багатошарові матеріали упаковки – більш сучасні та високоякісні, широко застосовуються нові наукові та технологічні досягнення по покращанню властивостей матеріалів, що дозволяє зменшити товщину та вагу упаковки, створюються нові конструкції тари багаторазового використання [1]. Але, на жаль, при цьому відходи харчової упаковки вносять все більш вагомий внесок у 600 млн. т відходів, які щорічно накопичуються в Україні.

Світове виробництво упаковки складає 1350 млн. т на рік, продовжує стрімко розвиватися і за прогнозами світових професіоналів у найближчі роки структура використання пакувальних матеріалів складатиме: картон та папір 42 – 50 %, полімери 30 – 40 %, метали 10 – 15 %, скло 5 – 10 %. До 2040 року світовий об’єм виготовлення упаковки буде збільшуватись із щорічним приростанням по металу на 1,2 %, картону і паперу на 1,3 %, склу на 1,8 %, полімерам на 4 %, тому зрозумілим є занепокоєння людства, що з усім цим робити після використання продуктів [2].

В Україні ця проблема є гострою, бо тільки близько половини населення охоплене муніципальним обслуговуванням сміттєзбору, 66 % сміттєвідвалів відносяться до розряду несанкціонованих, а 90 % санкціонованих працюють в режимі перенавантаження. З 2267 сміттєзбірних полігонів тільки 290 відповідає санітарній нормі. Щорічно в житлофонді міст та селищ міського типу накопичується близько 11 млн. т твердих побутових відходів, з яких понад 50 % приходиться на таропакувальні матеріали [3].

Оскільки Одеса є водночас і курортним, і промисловим, і науковим містом, вона повинна взяти участь у розробці та впровадженні сучасних технологій утилізації упаковки харчових продуктів. Розглянемо можливі

напрямки вирішення цієї проблеми як науково-технічного, так і соціологічного плану.

Науково-технічні напрямки

Екологічні проблеми можна вирішувати вже на етапі вибору пакувальних матеріалів, так, для виробництва різних видів пакувальних матеріалів, що необхідні для виготовлення 1 тис. кубічних метрів корисного об’єму упаковки, витрачається енергія, еквівалентна розходу нафти у тонах: алюміній 446; скло 228; полімери 135; біла жерсть 100; картон 34. Тобто екологічно вигідно виготовляти упаковку з паперу, картону, полімерів.

Другий шлях – це вторинне використання відходів і ширше використання багаторазових упаковок. Лідером вторинного використання упаковки у світі є Німеччина, де загальний рециклінг перевершує 70%, у тому числі: папір і картон 90 %; скло 82 %; полімери 60 %; біла жерсть 64 %; комбіновані матеріали 51 %. Крім того, у Німеччині щорічно зростає тенденція до збільшення частки багаторазових упаковок, яку з екологічних міркувань підтримує уряд [4].

Технологія утилізації простих традиційних пакувальних матеріалів не уявляє складнощів: скло і метал переплавляють у нові вироби, з паперових відходів виготовляють, збираючи макулатуру, різні види паперу і картону, а деревину спалюють, одержуючи теплову енергію.

Утилізація упаковки з білої жерсті технологічно побудована у два етапи: зняття полуди з отриманням вторинного олова; пресування обезлудженого скрапу (практично чорної жерсті) і виробництво стандартних пакетів, які використовують в подальшому в металургійній промисловості. На сьогодні потужність одеського підприємства АТ "Чорноморполіграфметал" дозволяє переробити до 4000 т відходів на рік і отримати не менш 20 т олова, що особливо цінно, бо власного виробництва олова в Україні немає [5].

Набагато складніші справи з утилізацією відходів полімерної упаковки, розмаїтість і загальна кількість якої постійно зростає. Існує декілька способів утилізації: вторинне використання для виготовлення різних виробів; переробка відходів полімерів у штучне паливо; спалювання для отримання теплової та електричної енергії, або гарячої води та пари; заховання на полігонах загального призначення. Але заховання тільки перекладає вирішення проблеми на майбутнє, полімерам потребується у середньому 80 років, щоб розкластися і злитися з оточуючим середовищем. Тому передові компанії вже розробляють новий клас полімерів для упаковки, які руйнуються під дією природних факторів за термін до 60 днів. Це екструзійні та вспінені матеріали на основі крохмалю, модифікована целюлоза, поліефіри, поліефіраміди та високомолекулярні спирти [6]. Їх ціни ще високі, властивості ще поступаються звичайним полімерам, але ясно, що це найкращі матеріали для одноразової упаковки і подальше їх відпрацювання та звільнення від відрахувань на утилізацію, які у розвинених країнах у два рази більше ціни самого полімеру, дасть змогу їх широкого застосування.

Щодо вторинного використання відходів полімерної упаковки світовий досвід показує, що тільки 10 % від усієї маси відходів можуть бути використані ще раз, бо їх властивості становляться суттєво нижчими, вони вміщують помітну кількість шкідливих сполук і годяться тільки на каналізаційні труби, полімерний шифер, тощо. Щоправда, такий крок може бути чи не єдиним, коли мова йдеться про відходи багатошарових комбінованих пакувальних матеріалів.

У розвинених країнах останнім часом поширені технології одержання полімерних композиційних матеріалів, наповнювачами яких є відходи деревинної і паперової тари та упаковки, а зв\’язувальною речовиною – відходи полімерів. Такі матеріали використовуються як оздоблювальні, облицювальні й конструкційні в автомобілебудуванні, промисловості будівельних матеріалів, а також для виготовлення деталей жорсткої тари й піддонів. Введення до складу полімерних матеріалів і гумових сумішей подрібнених органічних і неорганічних відходів як наповнювачів не тільки значно полегшує вирішення проблеми їх утилізації, але й сприяє економному використанню далеко не дешевих полімерів і каучуків. При цьому механічні, фізичні, естетичні та експлуатаційні показники таких композиційних матеріалів не тільки не знижуються, але у деяких випадках значно покращуються [7]. У нас подібну роботу може виконувати київське підприємство "КСВ".

Перспективним напрямком утилізації є переробка відходів полімерів у штучне рідке дизельне паливо, гас і бензин. Відповідні технології вже розроблені, причому в Німеччині та Японії ціни на таке паливо виходять нижчими, ніж на паливо з нафти. Миколаївські науковці разом з НВП "Екотехнологія" вже розробили високорентабельний енерготехнологічний комплекс, де відходи полімерів переробляються на рідке паливо, на якому працює газотурбінна електростанція [8]. В умовах екологічної безпеки водночас вирішується проблема утилізації відходів і отримання енергії.

Спалювання відходів полімерних матеріалів для виробництва гарячої води та пари бачиться недоцільним, бо пов\’язане із значним викидом у повітря токсичних сполук, очищення яких потребує коштовного обладнання, яке робить цей спосіб утилізації нерентабельним. Виключенням може бути тільки утилізація поліетилентерефталатних (ПЕТ) пляшок від харчових рідин, частка яких постійно зростає, бо ПЕТ має найкращі з усіх інших матеріалів пляшок фізико-хімічні властивості, низьку проникність по вуглекислому газу і не виявляє токсичної дії на організм людини. Його спалювання не забруднює довкілля шкідливими газами і залишками після утилізації, але такий коштовний і дорогий матеріал вигідно переробляти у вироби іншого призначення.

Соціологічні напрямки

Вирішення соціологічних проблем бачиться у двох напрямках: введення державної програми виховання населення і окремих освітніх програм виховання молоді у учбових закладах, які можна розпочати у нашому місті вже зараз, починаючи, скажімо, з нашого вузу.

Гострота проблеми утилізації відходів харчової упаковки для України пов’язана ще з тим, що у нашого населення темпи зростання екологічної свідомості суттєво відстають від темпів зростання виробництва упаковки, до того ж, до сьогодення в Україні не врегульовано законодавство по відходам. В усіх родинах розвинених західних країн добровільно та безкоштовно люди виконують функції сортувальників сміття, маючи на кухні декілька пластикових пакетів різного кольору, у один з яких кладуть скляні пляшки, у другий металеві кришки від них, у третій пластмасові упаковки, у четвертий – фольгові і так далі. Таким чином все потрапляє до сміттєзбірників у відібраному стані і йде на переробку чи утилізацію. Спроба перевірити реальність введення подібної практики в Україні, щоб виявити родини, у яких люди готові були б це робити, ні до чого не призвела, у кращому випадку відповіддю було глибоке здивування [3].

Але у світі є багато прикладів, коли державні структури, промислові, комерційні та приватні фірми давно створили, а населення сприйняло комплексні системи поводження з побутовими відходами. Світовий досвід визначив оптимальну структуру витрат державної програми вирішення проблеми відходів пакувальної галузі. 70 % витрат необхідно зробити, щоб населення мало зрозуміти, відчути та сприйняти проблему поводження з відходами. Це планомірна кропітка роз\’яснювальна робота серед усіх верств населення протягом тривалого часу. 20 % витрат слід зробити, щоб створити в країні зрозумілу для населення і вигідну для комерційних структур комплексну систему поводження з відходами. І тільки 10 % витрат потрібно, щоб вирішити технічні питання переробки відходів упаковки [2,9].

Але, не зважаючи на потребу вже давно розпочати цю роботу, в Україні продовжується довготривалий конфлікт між виробниками харчових продуктів і товарів і державною компанією "Укртарапереробка". Компанія вважає, що вся підготовча робота вже проведена і настав час, щоб через постанову уряду ввести в дію порядок збору коштів та оплати послуг із збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної упаковки, і вся система запрацює.

Але виробники і споживачі упаковки разом із світовими експертами вважають, що запропонована система є введенням нового податку з непрозорою системою направлення зібраних коштів, не вирішує основної мети – зменшення навантаження відходів на навколишнє середовище і суперечить досвіду європейських країн, бо не інтегрована у загальнодержавну систему поводження з усіма відходами, екологічно і економічно неефективна і незрозуміла для суспільства. Конфлікт триває, справа стоїть…

Проблема виховання екологічної відповідальності майбутнього фахівця харчової промисловості є важливою складовою виховного процесу. Найбільш доцільно виховувати у студентів екологічну відповідальність при викладанні дисципліни, в якій вивчають властивості матеріалів, їх вплив і місце в оточуючому середовищі, тобто при викладанні матеріалознавства, де вже при поясненні штучних матеріалів треба звертати увагу на сприймання їх природою, до якої вони чужорідні. Таким чином, студент при вивченні матеріалознавства повинен знати не тільки матеріали, які він буде використовувати у своїй роботі як фахівець, і звідки вони беруться, а й що з ними робити далі, після їх використання, щоб не забруднювати навколишнє середовище у своїй країні. Така екологічна свідомість і обізнаність фахівця буде добрим внеском у виховання його громадянськості і патріотизму.

На сьогодні немає підручників по екології упаковки харчових продуктів, не увійшли до підручників і технології утилізації. Але ці питання висвітлюються в українському журналі "Упаковка" та російському “Тара і упаковка”, які мають свої web-сайти в Інтернеті:

– hppt://www.relc.com/fm/upakovka/;

– hppt://www.packaging.kiev.ua;

– hppt://www. packaging.ru.,

де студент може ознайомитися з матеріалами, висвітити які йому дав завдання викладач. При вивченні матеріалознавства передбачений навчальною програмою реферат повинен бути присвяченим проблемі утилізації пакувальних матеріалів і бути підготовленим по матеріалам з Інтернету, що, по-перше, дозволить ввести в учбовий процес новітні знання зі спеціальності, а по-друге, студент з інтересом буде привчатися до інформаційних технологій навчання, без чого не можна готувати фахівця третього тисячоліття.

Література

1. Соколов О.Д., Слободанюк О.М. Матеріалознавчі проблеми харчового обладнання та упаковки // Наукові праці ОДАХТ- 2001, вип.22, с.195-198.

2. Кривошей В.М. Упаковка в нашому житті // Упаковка - 2000, №6, с.7-9.

3. Кучеренко О.А. Проблеми організації збору та переробки використаної тари і пакувальних матеріалів в Україні // Упаковка – 1997, №2, с.18–18.

4. Козак А. Упаковка: одноразова чи багаторазова // Харчова і переробна промисловість – 2000, №1, с.31-31.

5. Шендеровский В.Ю. От проблемы к выгоде//Упаковка–2000, №4,с.30-31.

6. Замотаев П.В. Полимеры, разрушающиеся под действием природных факторов // Упаковка – 1999, №4, с.34-37.

7. Мікульонок І.О., Рябцев Г.Л. Переробка відходів упаковки // Упаковка – 2000, №5, с.54-56.

8. Тимошевский Б.Г., Ткач М.Р. Энергия из отходов упаковки // Упаковка – 2000, №2, с.46-49.

9. Смиренный И., Бойко А. Проблемы раздельного сбора отходов // Тара и упаковка – 2000, №6, с.38-38.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.