Мар 29 2001

ПРОМИСЛОВi ВiДХОДИ ЯК ЕКОЛОГiЧНА ПРОБЛЕМА ВiННИЦЬКОЇ ОБЛАСТi УКРАЇНИ

Опубликовано в 16:03 в категории Утилизация отходов

ПРОМИСЛОВI ВIДХОДИ ЯК ЕКОЛОГIЧНА ПРОБЛЕМА ВIННИЦЬКОЇ ОБЛАСТI УКРАЇНИ

А.Е. Молодецький, О.М. Пiдгорна

Одеський національний університет iм. I.I. Мечникова, Україна

Вінницька область - один з типових регіонів України за характером структурно-функціональних особливостей господарства, демографічними та екiстичними проблемами населення, провідними рисами природно-ресурсного потенціалу та екологічної ситуації. За оцінкою природно-ресурсного потенціалу область посідає чотирнадцяте місце серед регіонів країни та знаходиться дещо нижче середніх позицій (0,91) від середніх показників України [4,5].

Промисловий розвиток Вінниччини певною мірою спирається на місцеві мінеральні та енергетичні ресурси. В першу чергу до таких виробництв в області належать гідроелектростанції (Унiжська, Ямпiльська на Дністрі, середні та малі ГЕС на Південному Бузі та його притоках), каолінові заводи (Глуховецький і Турбiвський), вапнякові заводи та кар\’єри (Пiщанський, Iзраiлiвський у Могилів-Подільському і Мурафський - у Шаргородському районах), гранітні, піщані кар\’єри та щебеневі заводи, виробництва оздоблювальних будівельних матеріалів і наповнювачів (загальним числом понад 20) [2]. Разом ці галузі створюють лише 3-4 % промислової продукції області, але значно суттєвіше впливають на забруднення атмосфери та гідросфери в межах даної та суміжних територій виробничими викидами та відходами.

До 75 % всіх атмосферних забруднень промислового походження створюються на Вінниччині (табл. 1.) найпотужнішим, але технологічно застарілим енергетичним підприємством - Ладижинською теплоелектро-станцією (ТЕС). Помітне зменшення подібних викидів з 1996 р. пояснюється не природоохоронними заходами, а економічною кризою, що найбільше відбилася на паливно-енергетичному секторі економіки: на ТЕС зараз вкрай низьке завантаження енергоблоків через брак коштів на органічне паливо і технологічні ремонтні роботи. Багаторазово зменшені останнім часом і атмосферні викиди підприємств будматеріалів та каолі-нових заводів. Це відбувається також через скорочення попиту на

відповідні конструктивні матеріали та наповнювачі у країнах колишнього СРСР, зниження потреб у вапняку місцевих цукрових заводів через зменшення обсягів переробки буряку та припинення виробництва цукру з тростинного сирцю тощо. З іншого боку, на окремих підприємствах заради питомого зменшення витрат на паливні ресурси здійснено переведення котелень з мазуту на природний газ (наприклад, на Барському і Немирівському цукрових заводах), що на порядок скоротило шкідливі викиди у атмосферу. З екологічною метою були запроваджені системи утилізації аміаку на Вінницькому об\’єднанні "Хiмпром", модернізовано обладнання на Глуховецькому гiрничозбагачовальному комбінаті з виробництва каолінових наповнювачів паперу. Ці заходи сприяли значному скороченню надходжень шкідливих викидів в атмосферу на відповідних територіях (табл.2). На жаль, для більшості потужних підприємств (Ладиженська ТЕС, Вінницький "Хiмпром", Вінницьке підприємство "Вiнницятепло-комуненерго" та iн.) тривають характерні перевищення ГДК за викидами пилу, дiоксидiв азоту i сірки у 2,2 - 4,7 рази [1,3].

Таблиця 1. Динаміка забруднення повітряного басейну від стаціонарних джерел (тис. т) [1,3]

Види забруднень

1992

1992

1994

1995

1996

1997

1998

Всього

148,4

132,2

112,2

127,0

83,5

80,4

91,6

Діоксид сірки

84,6

77,6

66,2

79,3

51,2

Оксид вуглецю

7,4

6,6

6,1

5,2

5,0

Оксиди азоту

21,8

20,5

15,6

17,1

9,8

Показники забруднення промисловими стоками поверхневих та підземних вод також залишаються значними. Серед 70-75 млн. м3 щорічних обсягів стічних вод спостерігаються надмірні концентрації нафтопродуктів, сульфатів, хлоридів, фосфатів, синтетичних поверхнево-активних речовин, фтору та iн. забруднювачів [1,3]. Головними промисловими підприємствами, які регулярно фігурують у звітності обласних екологічних служб, є Вінницький м\’ясокомбінат, Тульчинський консервний завод, Жмеринська хутрова фабрика "Хутростар", Ладижинська ТЕС, Ладижинський завод "Ензiм" та iн.

Дуже складною екологічною проблемою Вінниччини було і залишається знешкодження i утилізація твердих промислових відходів. Так у 1998 р. всіма суб\’єктами господарювання області було створено 2603тис.т таких відходів, більша частина яких формується промисловістю. Найнебезпечнішими з них є ртуть і ртутні прилади, відходи гальванічних виробництв, сполуки нікелю і хрому, миш\’як та його сполуки, фенольні поєднання та ін. Офіційно в області зареєстровано 43 об\’єкти складування відходів промислового походження, 80 % з яких не відповідає санітарним вимогам. Найбільший з таких об\’єктів - це хвостосховище Ладижинської ТЕС, проммайданчик Вінницького підшипникового заводу, полігони підприємств хімічної та мікробіологічної промисловості. На Вінницькому об\’єднанні "Хiмпром" на протязі значного часу після припинення виробництва сірчаної кислоти триває зберігання близько 100 т відпрацьованого ванадієвого каталізатора, технологія відновлення якого в Україні відсутня, а утилізація вимагає значних витрат.

Таблиця 2. Головні промислові забруднювачі атмосферного повітря

Підприємство

Сукупні викиди (т)

1995

1996

1997

1998

Ладижинська ТЕС

80350

45086

51148

66014

Вінницьке об\’єднання "Хім-пром"

747

808

781

486

"Вінницятеплокомуненерго"

719

471

308

240

Могилів-Подільський машинобудівний завод

641

476

384

286

Вінницький олієжиркомбінат

560

501

340

225

Крижопільський цукрозавод

1501

960

406

546

Гонорівський цукрозавод

952

662

Бершадський цукрозавод

938

848

Турбівський цукрозавод

358

737

Вінницький підшипниковий завод

392

417

Вінницький м\’ясокомбінат

284

223

Ладижинський завод "Ензім"

58

25

Особливу небезпеку для здоров\’я населення створюють склади для зберігання мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших хімічних продуктів промислового походження. На початку 1999 р. в області на більш як 20 таких об\’єктах зберігалося 752 т заборонених для використання в Україні та непридатних отрутохімікатів. Особливо широкого розголосу в засобах масової інформації набула наявність біля села Джурин Шаргородського району збудованого у 1978 р. отрутосховища, в межах якого накопичено 1020 т непридатних для використання та невідомих за складом отрутохімікатів та інших хімічних речовин. Більше половини сховищ мінеральних добрив області експлуатуються з порушенням санітарних норм, а близько 15 % - повністю інженерно не обладнані для такого використання. Через порушення в експлуатації сховищ хімікатів у Барському, Іллінецькому, Крижопільському, Липовецькому, Могилів-Подільському, Піщанському, Погребищенському, Хмільницькому районах спостерігаються значні перевищення фонових значень концентрації окремих мікроелементів – металів у грунтах сільськогосподарських угідь (серед них марганець, хром, мідь, цинк, кобальт, нікель та ін.).

Побутові тверді відходи, які за даними комунальних підприємств вивозяться на більш як 40 сміттєзвалищ, перевищують обсяги 200 тис. т на рік. У 75-80 % випадків сміттєзвалища не мають санітарних паспортів, складування не враховує існуючих вимог і правил екологічної безпеки.

Важливим аспектом екологічної ситуації є радіаційний стан, утилізація та знешкодження радіаційнонебезпечних відходів. За даними екологічних служб області на підприємствах і в установах Вінниччини наявно близько 1,6 тис. радіоізотопних приладів та 0,6 тис. рентгенівських установок. Понад 2/3 з них вже перейшли межу нормативних термінів експлуатації, що викликає значне занепокоєння і відповідних служб, і наукової громадськості [1,3].

Незадовільне зберігання і знешкодження промислових відходів призводить до погіршення екологічної ситуації та умов проживання населення Вінниччини. За показниками депопуляційних демографічних процесів – скороченням чисельності сільського (а в останні роки і міського) населення область давно посідає одне з провідних місць в країні [2,4]. Смертність від хвороб органів дихання і систем кровообігу в середньому на 25 % перевищує пересічні показники України, що не може не свідчити про екологічну небезпеку [4]. Тому питання раціоналізації використання та безпечної утилізації промислових відходів залишається одним з найважливіших у збереженні прийнятних умов життя населення і екологічної безпеки довкілля Вінниччини.

Література

1. Екологічний стан Вінницької області в 1996 році. Щорічний довідник методично-статистичних матеріалів. - Вінниця: Континент-Прим, 1997.

2. Населення і господарство Вінницької області. – Вінниця: Вінницький державний педагогічний інститут, 1995.

3. Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Україні у 1998 році (Вінницька область). – Електронний варіант.

4. Поповкін В.А., Калитенко А.П., Родзинка В.О., Сиротич М.Р. Аванпроект економічного районування України. – К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 1994.

5. Руденко В.П. Довідник з географії природно-ресурсного потенціалу України. – К.: Вища школа, 1993.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.