Апр 14 2001

Особливості проблеми ТПВ в Закарпатській області та можливі шляхи їх розв’язання

Опубликовано в 08:12 в категории Утилизация отходов

Особливості проблеми ТПВ в Закарпатській області та можливі шляхи їх розв’язання

О.В. Супруненко

Закарпатський інститут агропромислового виробництва,

с. В. Бакта, Берегівського р – ну, Україна

Від інших регіонів України Закарпатська область відрізняється цілим рядом особливостей. Перша - це мала площа (12.8 тис. км 2 ) при досить великій кількості населення – 1280.7 тис. чоловік. Щільність населення, таким чином, тут становить 100 чоловік на 1 км 2. Проте реальна щільність тут значно вище – адже половина території області припадає на гори (і це – друга її особливість). Третьою особливістю є структура населення : 61 % (або 785.8 тис. чоловік) тут проживає у сільській місцевості, тоді як в Україні цей показник дорівнює 32.1 % Четвертою особливістю Закарпаття є його прикордонний характер – область межує з Угорщиною, Словаччиною, Румунією і Польщею. Враховуючи наведені фактори, стає зрозумілим, чому розв’язання надзвичайно гострої для всієї України проблеми твердих побутових відходів для Закарпаття є більш, ніж актуальним.

Щороку в області утворюється, з офіційними даними, біля 600 тис.м3 побутових відходів (в 2000 – 163 тис. тонн, або біля 650 тис. м3). Побутові відходи розміщуються на 166 зареєстрованих звалищах загальною площею 110 га [2], з яких більше половини заповнені вже на 75 %. В ряді міст області сміттєзвалища давно переповнені. В обласному центрі - м. Ужгород протягом останніх двох років було закрите після заповнення одне сміттєзвалище (Мінайське), інше (Барвинківське) практично переповнене, відкриття другого його котловану через недостатнє фінансування затримується. Водночас біля всіх міст та селищ Закарпаття протягом останніх років з’явилось безліч локальних стихійних сміттєзвалищ. Проблему посилює наявність великих сіл, де мешкає 3, 5 і більше тисяч чоловік (так, в області є 24 села з чисельністю населення понад 3 тисячі чоловік, 11 – з понад 4 тисячами, 7 – з понад 5, 3 – з понад 6, і 3 – з понад 7 тисячами) [1]. В таких селах утворюється значна кількість побутових відходів, яка практично не враховується статистикою. Через практичний розвал організованої сис-

теми збирання сміття в селах та селищах єдиним шляхом позбавлення від ТПВ стає їх незаконне поховання на околицях сіл, в ярах, лісових галявинах, тощо. Тому реальну цифру утворення ТПВ в області можна вважати не меншою за 1млн. м3.

Як і в інших регіонах країни, нерозв’язання проблеми ТПВ в області призводить до екологічних негараздів - забруднюються водоносні горизонти, мають місце самозаймання та підпали звалищ. Загострюється санітарно – гігієнічна ситуація, особливо в літній період. Та водночас, в Закарпатті, як регіоні з рядом суттєвих відмінностей, проблема побутових відходів має свою специфіку. Так, виходячи з вищевказаних проблем високої щільності населення, переваги сільських населених пунктів над містами, та головне – гірського характеру області побудова нових сміттєзвалищ стає практично неможливою. Між містами та селами практично не існує вільних земельних площ, тому влаштування нових звалищ доведеться проводити на землях сільських громад, що викликає значну невдоволеність з боку населення.

Другим суттєвим моментом є прикордонний характер краю. Область служить своєрідним коридором України в Європу. І коридор цей має неприпустимо неестетичний вигляд. Для Закарпаття, де в основі всіх програм і концепцій соціально – економічного розвитку на першому місті ставиться розвиток туристично – рекреаційної бази, в тому числі з орієнтацію на західних споживачів, тотальне засмічення населених пунктів та наявність сміттєзвалищ за їх околицями просто неприпустиме. На жаль, цей момент практично не враховується при розробці численних стратегій розвитку туристично – курортної бази краю.

На сьогодні в області не функціонує ані ефективна система моніторингу за відходами, ані тим більш – система управління відходами. Незважаючи на розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 576 від 05.01.1999 "Про ліквідацію несанкціонованих сміттєзвалищ, впорядкування і належну охорону скотомогильників, виділення полігонів для видалення та належного зберігання небезпечних відходів", якою всім райдержадміністраціям області було наказано провести паспортизацію всіх наявних сміттєзвалищ, реальної картини про стан справи з ТПВ не існує. Розпорядження виконано не більш як на половину. Тим більш відсутня хоч – якась чітка концепція управління побутовими відходами, яка врахувала б основні моменти поводження з ними – збирання, сортування, повторне використання та знешкодження. Ані в відповідних державних органах (управління екобезпеки, житлово-комунального господарства), ані в неурядових організаціях таких концепцій не розробляється.

Щоправда, ще в 1992 році Ужгородською міськрадою був замовлений проект (виконавець - інститут "Діпромістпроект", м. Ужгород) типового сміттєспалювального заводу для м. Ужгород, потужністю 40.000тонн сміття на рік, з обладнанням ЧКД Дукла, Чехія. Передбачалась утилізація тепла від спалювання сміття – на отримання пару чи електроенергії [3]. Проте через високу вартість об’єкту (до $ 10 млн.) про реалізацію проекту не було й мови. В ряді інших міськадміністрацій (мм.Хуст, Берегово та інших) існують проекти побудови малих сміттєспалювальних установок, що мають покращити ситуацію з побутовими відходами. Існує твердження, що такі проекти не тільки розв’яжуть проблему, а й забезпечать область додатковою енергією.

Слід відразу відмовитись від подібних пропозицій, адже аналіз діяльності сміттєспалювальних заводів свідчить про їхню енергоємність (витрати природного газу на спалювання сміття перевищують навіть максимальні можливості утилізації енергії від його згоряння), екологічну небезпеку (насамперед, через забруднення діоксинами), невідповідність принципам ресурсозбереження (адже згорає насамперед цінна сировина – папір, полімери, деревина та текстиль), неможливість повного розв’язання проблеми (маса шлаку та золи після спалювання становить до третини початкової маси відходів, причому ступінь їх небезпеки порівняно із звичайними ТПВ значно підвищується) [6].

Альтернативою як збільшенню кількості та площ сміттєзвалищ, так і проектам сміттєспалювальних заводів має стати комплекс заходів, спрямованих на максимальне використання цінної вторинної сировини, а також на правильне поховання відходів. Назріла необхідність залучення фахівців та громадськості до розробки Концепції управління побутовими відходами в Закарпатській області, якою би передбачалось впровадження комплексу наступних заходів:

1) Побудова системи максимального використання цінної сировини. В Закарпатті існують потужності для переробки наступних її видів :

паперу та картону - Рахівська картонна фабрика. В минулому один з потужніших виробників паперової продукції (насамперед, картонної тари – так, на його долю припадало 80 % виготовлюваних в СРСР ящиків для вершкового масла), підприємство сьогодні працює лише час від часу через незавантаженість макулатурою. На фабриці є потужності для виробництва гофротари, можливий випуск покрівельних матеріалів (типу руберойду) з т.зв. проблемної тари (що містить полімерні покриття, зв’язувальні матеріали тощо). Існують також можливості отримання високоякісної паперової продукції з використанням місцевого каоліну в якості підбілювача;

–склобою, сортованого за кольором (замість системи залогової тари, яка в області практично не діє; натомість численні підприємці встановили монополію на прийом тари і приймають пляшки за ціною від 2 до 10 копійок, що не відображає реальної їх вартості) – Свалявський завод склотари. Завод був зорієнтований на виробництво пляшок 0.5 л для розливу мінеральної води. З масштабним переходом на розлив мінвод в ПЕТ - пляшки попит на продукцію значно впав, тому необхідна переорієнтація на сучасні потреби споживачів – насамперед, на виробництво різнокаліберної тари для домашнього консервування, на яку є високий сезонний попит;

ПЕТ – пляшок та інших полімерів - потужності Виноградівського заводу сантехнічних пластмасових виробів;

2) Виробництво біогазу з харчових та інших органічних відходів. Існують технології, за якими можна переробляти подрібнені харчові відходи (а це 20 – 30 % маси ТПВ в області) в суміші з послідом тварин та комунальними стоками в біогаз, придатний для спалення або скраплення. Така операція робить сміттєву масу безпечною щодо виникнення хвороб, суттєво зменшує її, може служити певним джерелом енергопостачання (за підрахунками, таким чином можна отримати до 25 % необхідного області газу) [5].

3) Правильне поховання відходів, непридатних до використання. Головною проблемою побутових відходів є їхній великий обсяг при малій вазі ( 200 – 250 кг / м3). Тому для зменшення площі полігонів необхідне подрібнення та пресування рештки відходів ( скороченої на 30 – 40 відсотків попередніми заходами ) для підвищення їх щільності. Тільки після того "збагачені" відходи можна ховати на спеціально обладнаних полігонах, із відповідною системою дренажу, компостуванням, іншими запобіжними заходами. Після закінчення терміну його дії необхідна рекультивація землі з насадженням довгорічних рослин. Пошук місць для таких полігонів має проводитись поруч з існуючими, з перспективою перезаховання сміття, що накопичувалось практично без всякої попередньої обробки останнім часом. Практика свідчить, що облаштування полігонів такого типу, з використанням всіх перерахованих заходів, коштує набагато дешевше за побудову сміттєспалювальних заводів - біля 2 млн. дол. США за полігон при його щорічній потужності в 150 тисяч тонн сміття та відбором до 40 % придатних для вторинного використання фракцій[3].

Для області, яка прагне побудувати свою економіку насамперед на використанні туристичного та рекреаційного потенціалів, розв’язання проблеми побутових відходів має стати пріоритетним завданням. В іншому випадку залучення іноземних інвестицій в галузь буде дуже проблематичним. З другого боку, відомо, що іноземні інвестори готові вкладати кошти в український ринок поводження з відходами, і завданням властей та бізнесових кіл має стати сприяння їхньому залученню.

Література

1. Закарпаття – 1999. Статистичний довідник. Ужгород, 2000.

2. Інвентаризація місць видалення відходів на території Закарпатської області -Закарпатське обласне управління екології та природних ресурсів, Ужгород, 2001.

3. Предварительное Технико – Экономическое предложение на строительство мусороперерабатывающей станции (мощностью 250 – 300 тысяч тонн в год) – НПО «Экологические технологии и нормативы», Киев.

4. ТЕО "Центр по знешкодженню твердих побутових відходів в м.Ужгород. Загальна пояснювальна записка", "Діпромістпроект", Ужгород, 1998.

5. Щербина О. Енергія для всіх. Ужгород, 2000, с. 46 – 62.

6. Юфит С.С. Мусоросжигательные заводы – помойка на небе. Промышленные полигоны – конец мусорному кризису. Диоксины в грудном молоке. Лекции. – Нижний Новгород, АВЭ – инфо, 1999, стр.38 – 39, 65 – 66.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.