Мар 25 2001

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ

Опубликовано в 08:08 в категории Утилизация отходов

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ

РЕЦИКЛІНГУ МАТЕРІАЛІВ

Г.П. Виговська, В.С. Міщенко

РВПС України НАН України, м. Київ

Рециклінг матеріалів та вторинне ресурсокористування стало невід\’ємною складовою частиною політики заощадження природних ресурсів у всіх промислово розвинених країнах і його частка в загальному ресурсокористуванні безперервно зростає. Відповідний досвід нагромаджено і в Україні, де в кінці 80-тих років ресурси вторинного походження (за рахунок відходів) оцінювався в 11-12 % загального ресурсоспоживання.

На протязі 90-их років спостерігалася тенденція до спаду обсягів використання відходів як вторинної сировини, і в останні роки воно складало лише 26-30 % по відношенню до 1990 року. Потужності підприємств по переробці відходів використовуються в межах від 10 до 50відсотків. Темпи спаду використання відходів як вторинної сировини виявилися більш значними, ніж для промисловості в цілому, що стало наслідком різкого послаблення державного регулювання в цій сфері діяльності. Останнє суперечить світовому досвіду, за яким сприяння утилізації відходів віднесено до найбільш соціально пріоритетних як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Законом України "Про відходи", прийнятим Верховною Радою України 5 березня 1998 року. визначені основні принципи державної політики щодо відходів, правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням (зменшенням) утворення відходів та їх негативним впливом на навколишнє середовище, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням.

Закон України "Про відходи" є суттєвим, але лише першим кроком нормативно-правового забезпечення поводження з відходами. Він не вичерпує всієї системи законодавчого регулювання у цій сфері і фактично започатковує подальшу законодавчу роботу в цьому напрямку, враховуючи глобальний для суспільства характер проблеми, всю її багатоплано-

вість та багатоаспектність. Зокрема, вбачається необхідність розроблення та прийняття спеціальних законодавчих актів, що регулюватимуть діяльність, пов’язану з токсичними відходами, рециклінгом матеріалів, з побутовими відходами тощо.

На сьогоднішній день в законодавстві України передбачено можливість здійснення окремих заходів з державної підтримки і стимулювання діяльності щодо поводження з відходами. Мається на увазі Закон України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України " (9 грудня 1999р.) та постанова Кабінету Міністрів України від 3.08.2000 року №1197, якою затверджено перелік окремих видів відходів як вторинної сировини, на збирання та заготівлю яких поширюється пільговий режим оподаткування.

Згідно із зазначеними нормативно-правовими актами звільняються від оподаткування доходи від надання послуг із збирання та заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини та затверджено перелік окремих видів відходів як вторинної сировини. До зазначеного переліку віднесені: макулатура, склобій, відходи полімерні, відходи гумові, у тому числі зношені шини, матеріали текстильні вторинні, відпрацьовані люмінесцентні лампи та інші відходи, що містять ртуть, відпрацьовані нафтопродукти (відпрацьовані оливи моторні, індустріальні та їх суміші.

Прийняття названих нормативно-правових актів можна вважати важливим кроком у розвитку вторинного ресурсокористування. Разом з тим слід зазначити, що із сфери податкового регулювання практично випав значний ресурсний потенціал відходів Це в першу чергу велика група багатотоннажних відходів, які замінюють первинну сировину (чи застосовуються як джерело отримання енергії) у виробництві традиційних чи нових видів продукції на підприємствах, які не є спеціалізованими по переробці відходів. До них відносяться: відходи видобутку і збагачення корисних копалин, відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення, золошлакові відходи ТЕС, відходи деревини, фосфогіпс, суспензії дистилятні, галітові відходи, шлаки металургійного виробництва (доменного, сталеплавильного, феросплавного, нікелевого, ливарного), відходи вапнякові, вапняково-сірчані, вапняково-магнієві, шлами червоні, глини бентонітові, відходи агропромислового комплексу та інші. Не врегульованим залишається питання щодо накопичень відходів як техногенних родовищ корисних копалин.

Виходячи з міжнародного досвіду країн ЄС та ОЕСР щодо переорієнтації політики поводження з відходами і необхідності у зв’язку з цим гармонізації відповідного законодавства, в Україні має бути започатковано формування нових концептуальних підходів та сучасної ідеології ресурсозбереження. Мається на увазі досвід скорочення обсягів утворення відходів на стадії виробництва, наприклад, за рахунок покращення технологічних процесів обробної промисловості, контроль і оцінка залучених у виробничий процес природних ресурсів, відповідно продукції і відходів на всіх етапах життєвого циклу.

Цикл "сировина – продукція – відходи" має замикатися або їх залученням у повторний виробничий процес, або поверненням відходів у навколишнє середовище як стабільних елементів. Такий підхід має створювати передумови раціонального співвідношення залучення у виробництво первинних і вторинних ресурсів. При цьому на перший план висувається проблема рециклінгу кожного конкретного виду відходів і лише при відсутності економічно доцільних рішень іде пошук шляхів захоронення чи знищення відходів. Під економічно доцільним рішенням розуміється рішення, що базується не на ринковій ціні відходів, а на економічній оцінці всього ланцюга життєвого циклу продукції: від видобутку сировини до виробництва продукції, закінчення терміну експлуатації і далі до утилізації її як відходу.

Зазначені підходи мають бути забезпечені відповідним законодавством. Основним концептуальним положенням такого закону має бути положення про те, що відходи повинні розглядатися як важливе джерело поповнення ресурсів суспільства, вони є складовою частиною матеріально-сировинної бази і в них заморожено значну частину ресурсного потенціалу.

Важливим концептуальним положенням також повинно бути чітке розмежування обов’язків, прав, відповідальності між різними органами влади, суб’єктами господарського управління і виробниками відходів.

Необхідність такого законодавства диктується також завданнями виховання у громадян України ощадливого ставлення до всіх видів ресурсів, в т.ч. і до вторинних.

Найважливішою метою зазначеного регулювання є попередження втрат відходів як ефективного в сучасних умовах чи потенційного джерела матеріальних чи паливно-енергетичних ресурсів. Втрати при цьому можуть виникати з цілого комплексу причин, починаючи з елементарної безгосподарності і кінчаючи недостатнім врахуванням всіх факторів народногосподарської ефективності використання відходів. Серед них і недостатня інформованість, і відсутність маркетингу, і недооцінка суспільних факторів ( наприклад, створення додаткових робочих місць) тощо. В аспекті розширення ресурсних можливостей комплекс регулюючих заходів має включати визначення ресурсної цінності відходів і технологічних можливостей їх залучення у виробництво, обгрунтування напрямків та шляхів використання відходів, створення на основі ресурсно-технологічних передумов територіально-виробничих комплексів з замкненими ресурсними циклами тощо.

Враховуючи різноманітну видову гаму відходів та різні можливі напрямки їх застосування, доцільно в рамках загальної категорії відходів як вторинної сировини виділити окремі групи відходів, що потребують впровадження цільового державного регулювання в рамках політики ресурсозбереження як базової суспільної мети. Віднесення відходів до тієї чи іншої групи має здійснюватися шляхом складання їх переліків. Переліки відходів як вторинної сировини формуються виходячи з комплексу факторів - якісно-кількісних характеристик відходів, практики використання, техніко-технологічних можливостей, економічної доцільності, соціальної значимості, ринкової кон’юнктури та реальних ресурсних резервів.

Перша група - продукти кінцевого споживання (вторинний метал, скло, пластики, гума, натуральні волокна, деякі паливні відходи та інш.).

Друга група відходів - які замінюють первинну сировину (чи застосовуються як джерело отримання енергії) у виробництві традиційних чи нових видів продукції на підприємствах, які не є спеціалізованими по переробці відходів. До них відносяться: відходи видобутку і збагачення корисних копалин, золошлакові відходи ТЕС, відходи деревини, фосфогіпс, шлаки металургійного виробництва, шлами червоні, відходи агропромислового комплексу та інш.

Третя група відходів – техногенні відходи видобувної, гірничо-металургійної, переробної промисловості, які містять цінні компоненти і після проведення відповідних робіт можуть бути віднесені до категорії техногенних родовищ корисних копалин.

Однією із можливих груп можуть бути відходи виробничого споживання (відпрацьовані каталізатори тощо).

Для кожної з зазначених груп має впроваджуватись цільове регулювання з метою: по-перше - конкретизації та адресної прив’язки законодавчих вимог щодо забезпечення повноти збирання, заготівлі, належного зберігання та недопущення знищення і псування відходів як вторинної сировини та, по-друге – встановлення спеціального режиму поводження з ними.

В тому числі: для першої групи може впроваджуватись обов\’язковість рециклінгу, закладні платежі, податки на продукцію тощо та за рахунок цього акумулювання коштів шляхом створення цільових фондів і рефінансування коштів цих фондів в галузь по утилізації відходів; для другої групи – спеціальне державне регулювання їх використання, включаючи диференційовану плату за розміщення відходів, регулювання цін на відходи як вторинну сировину, транспортні дотації, створення спеціалізованих фондів, а також адміністративні заходи щодо відповідальності за їх збирання і зберігання, виготовлення відповідного устаткування та фінансове забезпечення, індикативне планування та інш.; для третьої групи – комплексне вивчення накопичень відходів видобувної, гірничо-металургійної, переробної промисловості та їх оцінка як техногенних родовищ корисних копалин, визначення критеріїв та процедури віднесення до техногенних родовищ корисних копалин, визначення права власності на них та порядку розробки.

В міру здійснення комплексу науково-технічних і маркетингових досліджень по виявленню і встановленню ресурсної цінності відходів їх переліки доповнюються і розширюються, тобто доцільно передбачити регулярний перегляд останніх.

Слід зазначити, що в Україні на відміну від інших країн СНД збереглася в працездатному стані система заготівельних і переробних підприємств, орієнтованих на вторинну сировину із складу відходів. Але в умовах економічної кризи і ринкових перетворень можливості по збиранню і заготівлі останніх значно знизились, особливо шляхом закупівлі у населення. Це призвело навіть до таких економічно невиправданих явищ, як імпорт вторинної сировини на переробні підприємства при тому, що власні ресурсні можливості не використовуються, а наявні потужності по збиранню і переробці не завантажено. Саме цими обставинами обгрунтовується потреба в подальшому державному регулюванні та реальних і ефективних механізмах економічної підтримки відповідної діяльності.

Поле інвестиційної діяльності у сфері відходів в Україні є відносно більш широким ніж в інших країнах. Неощадливе і великомасштабне використання природних ресурсів і високий рівень відходності в минулому призвели до накопичення тих відходів, які за сучасних умов перейшли в категорію ресурсно-цінних. В цих умовах особливої ваги набувають ресурсооціночні роботи, що надаватимуть відходам статусу техногенних родовищ.

З самого початку поставлені питання мають вирішуватись з урахуванням майбутніх вимог до охорони довкілля. Дієва і працездатна інфраструктура в області утилізації і видалення відходів, як свідчить світовий досвід, є ключем як до економічного росту, так і до благополуччя населення. При розміщенні нових підприємств, створенні нових робочих місць важливо наперед забезпечити їх відповідність всім світовим стандартам у галузі поводження з відходами і запобігання забруднення ними навколишнього середовища. Цим значною мірою буде визначатись їх конкурентоспроможність і в кінцевому підсумку життєздатність в ринкових умовах та в Європейському економічному просторі.

В цілому створення екоіндустрії збирання, утилізації і перероблення відходів за своїм комплексним характером має включати: організацію збирання і переробки відходів, здійснення конкретних проектів в області рециклінгу, визначення шляхів розвитку ринку вторинної сировини (наприклад, створення біржі відходів), обгрунтування конкретних напрямків економічної і інвестиційної політики, нормативно-правове забезпечення, підтримка приватного бізнесу, створення комп’ютерної інформаційної системи управління даними про відходи, роботу з населенням тощо. Особливим аспектом має стати розробка регіональної політики у сфері відходів.

Очевидна необхідність нормативно-правового врегулювання зазначеного комплексу питань є достатньою підставою для підготовки спеціального закону "Про рециклінг матеріалів".

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.