Апр 04 2001

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ

Опубликовано в 02:41 в категории Утилизация отходов

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ

ПІДПРИЄМСТВОМ У РИНКОВИХ УМОВАХ

Г.В. Крусір, Н.К. Черно, Ю.О, Тітлова

Одеська державна академія харчових технологій, Україна

На рівні підприємства завданням екологічної політики є по можливості більш повна інтерналізація екологічних витрат (від англійського слова "intern" – внутрішній), тобто створення таких умов, при яких підприємство повинно враховувати всі витрати – не тільки такі, що виникають безпосередньо у нього (викиди, скиди), але й ті, що виникають на інших підприємствах в результаті виробничої діяльності (наприклад, скид промислових стічних вод у комунальні мережі), і погіршують стан навколишнього природного середовища (наприклад, поля фільтрації). Під витратами розуміються витрати на запобігання емісії (скидів, викидів).

Інтерналізація екологічних витрат є завданням, в свою чергу, еколого-економічного механізму, коли екологічні цілі досягаються економічними методами оптимального використання природних ресурсів і ріст доходів перекриває невелику шкоду, що може бути заподіяна навколишньому середовищу. Невелику в тому розумінні, що емісії підприємства не порушують природного балансу і легко засвоюються екосистемою і не сприймаються як значне навантаження.

Таким чином, еколого-економічний механізм управління повинен забезпечити оптимальну якість навколишнього природного середовища. Це проілюстровано графічно на рис. 1, де показані криві шкоди, що завдається навколишньому середовищу підприємством, і витрати на її запобігання.

Точка оптимальної якості навколишнього середовища знаходиться на перехресті кривих  і , де  – ціна використання навколишнього середовища (ціна емісій);  – гранична шкода, що завдається навколишньому середовищу;  – обсяг емісій;  – граничні витрати по запобіганню забруднення навколишнього середовища.

Збільшення емісій означає, що виробництво не так жорстко поставлено в умови і вимоги екологічної безпеки, і тому збільшуються можли-

вості отримання прибутку і споживання матеріальних благ, але, в той же час, це призводить до збільшення навантаження на навколишнє природне середовище і погіршення його стану.

Найбільш вигідним для виробництва є таке навантаження на навколишнє природне середовище у розглянутому прикладі (рис. 1), коли об\’єм викидів дорівнює е. При цьому шкода, що завдається, значно більша, ніж витрати, котрі могли б зменшити обсяги емісії. При цьому емісія може бути знижена трьома засобами:

– впровадження більш екологічних технологій (включаючи встановлення різного очисного або фільтруючого обладнання), модернізація виробництва;

– перехід на нові методи виробництва, створення маловідходних технологій;

– скорочення обсягів забруднюючого виробництва.

Але все це призводить до збільшення витрат підприємства, які в кінцевому підсумку можуть спричинити банкрутство або ліквідацію виробництва. Оптимальний розмір витрат знаходиться десь на перехресті кривих  і  в точці . Пошук цього оптимального співвідношення прибуткової діяльності підприємства і збереження навколишнього природного середовища є завданням стратегічного планування, екологічного маркетингу і прийняття управлінських рішень із застосуванням еколого-економічного механізму.

Рис. 1. Криві шкоди, що завдається навколишньому середовищу та витрати на її запобігання

Розглянемо економічну поведінку виробників як споживачів ресурсів навколишнього середовища в цілях виробництва з ринкової точки зору пропозиції і попиту на навколишнє середовище. Навколишнє середовище є вільне благо, яке може "споживати" будь-хто і як завгодно, якщо держава не внесе екологічних обмежень. До розумного "споживання" природи необхідно підійти цивілізовано, адже і до навколишнього середовища можна застосувати закономірності попиту:

– чим більш розвинута екологічна свідомість суспільства, тим гостріше воно відчуває пріоритетне значення екології;

– чим вищий рівень доходу і життєві стандарти, тим нижча готовність людей відмовитися від нормального оточуючого середовища і змиритися з його забрудненням.

Як же підходити до вирішення проблеми рівноваги між пропозицією і попитом на використання навколишнього середовища в ринкових умовах ? Розглянемо це на прикладі підприємства, яке використовує річку для скиду стічних вод.

Зниження обсягів скидів пов\’язано з додатковими витратами. Чим менше скидів, тим більш граничні витрати.

Крива  відображає граничні витрати на зменшення скидів (рис.1). Якщо навколишнім середовищем можна користуватися без обмежень, платити за скиди бажаючих немає. У такій ситуації підприємство збільшить кількість скидів до , не несучи витрат на компенсацію шкоди.

Така ситуація можлива у випадку незначного нормативного відшкодування, встановленого державними органами з системою неефективної екологічної політики і природоохоронного законодавства.

Якщо за скид відходів необхідно буде сплачувати значні кошти, то підприємство вимушене буде прорахувати еколого-економічні варіанти того, що обійдеться йому дешевше: платня за споживання природного середовища чи зниження викидів? До тих пір, поки граничні екологічні витрати нижчі, ніж ціна за дозвіл на додатковий скид відходів виробництва, вигідніше скорочувати їх обсяги. Як тільки граничні витрати перевищать цю ціну, дешевше стане використовувати навколишнє середовище як ємність для відходів і платити за це. При ціні, припустимо, в , скид скоротиться з  до . Криву граничних витрат (по зниженню викидів) підприємства можна в цьому випадку інтерпретувати як функцію попиту на використання навколишнього середовища для скиду шкідливих речовин (крива  на рис. 1). Тоді крива  (відображає функцію граничної шкоди) інтерпретує функцію пропозиції по використанню навколишнього середовища. Ця функція показує до яких меж, з якою ціною шкоди згодні миритися держава і населення. Вона встановлює взаємозв\’язок між ціною використання навколишнього середовища  (екологічною ціною) і обсягом емісії (викидів).

Усі вищенаведені міркування можна звести до таких висновків: функція попиту на використання навколишнього середовища для виробництва благ складається як агрегована сума функцій граничних витрат по зниженню емісії. Загальна функція пропозицій формується як результат агрегування функцій граничної шкоди від емісії і відображає оцінку ефекту, якого можна досягти при відсутності додаткових викидів. Ця оцінка виникає в результаті того, що люди живуть в нормальних екологічних умовах і прагнуть зменшити екологічну шкоду.

Оптимальні розміри емісії визначаються на перетині кривої попиту (граничні витрати по зниженню емісій) і функції пропозиції (гранична шкода від емісій). Якщо гранична шкода від емісій перебільшує граничні витрати по їх зниженню, то з точки зору економіки підприємства доцільно скоротити розміри шкідливих емісій. З іншого боку, з цих позицій буде нерентабельне продовжувати зменшувати викиди, якщо додаткові витрати при цьому перевищують ефект додаткового зменшення шкоди. Таким чином, точка  на рис. 1 означає оптимальний обсяг емісії. Пошук такої оптимальної точки є завданням екологічного маркетингу, при цьому на ринку використання навколишнього середовища (емісій) сформувалася б екологічна ціна  і підприємствам довелося б взяти її до уваги при розрахунках за кожну одиницю викидів або скидів (емісії). А сторона, якій завдано шкоди, (наприклад, рибогосподарські підприємства), отримала б компенсацію в розмірі граничної шкоди. У всякому випадку, сторона, яка пред\’являє запит на використання навколишнього середовища, вимушена підкоритися дії еколого-економічного механізму.

Припустимо, що держава прийняла рішення про скорочення норм емісій вдвічі. Розглянемо випадок, коли емісія робиться двома підприємствами з різними граничними витратами їх зниження. Як видно з рис. 2, граничні витрати підприємства А великі, а підприємства Б, навпаки, малі. Скорочення емісії вдвічі може бути здійснено або на основі адміністративного розпорядження, або внаслідок ринкового (маркетингового) рішення. Ринкове рішення має перевагу, бо воно дозволяє досягти тих самих результатів з меншими витратами.

Якщо обом підприємствам приписано скоротити емісії вдвічі, то кожне повинно зменшити їх з 100 до 50 умовних одиниць. Однак, граничні витрати зниження емісій у підприємства А значно вищі, ніж у Б. Тому з державної точки зору було б вигідніше, якби підприємство Б скоротило свої емісії у значно більшому обсязі, ніж приписано, а підприємство А могло б навіть збільшити обсяг емісії. При однаковому сумарному обсязі емісії виникла б економія у витратах і вона утрималася б до тих пір, поки граничні витрати скорочення емісій на обох підприємствах не зрівняються.

Рис. 2.Граничні витрати підприємства А і Б по запобіганню шкоди навколишньому середовищу

Того ж результату можна досягти шляхом видачі підприємствам ліцензій на емісії в запланованих обсягах (скорочення вдвічі). Спочатку обидва підприємства придбали б ці ліцензії. Надалі вони почали б порівнювати придбані ліцензії з їх потенційною ціною на ринку з власними витратами по зниженню емісій. У випадку, що зображений на рис. 2, підприємство А купувало б ліцензії, а підприємство Б продавало ліцензії б до встановлення ринкової ціни . У цьому випадку підприємство А скоротило б емісію до 75 умовних одиниць, а підприємство Б – до 25 (оскільки витрати на зниження емісії у нього значно нижчі).

Таким чином, на цьому простому прикладі (в дійсності все набагато складніше) показано, як формується ринок ліцензій на емісії, який регулює за допомогою екологічної ціни вплив підприємства на навколишнє природне середовище. Такий еколого-економічний механізм можна визначити як змішаний, бо в ньому беруть участь як державні нормативні важелі встановлення граничних емісій на рівні галузей, регіонів, басейнів, так і ринкові важелі регулювання витрат по зниженню емісій між підприємствами. Причому такий механізм може діяти тільки методами екологічного маркетингу як на галузевому або басейновому рівні (дослідження динаміки попиту на емісії), так і на рівні окремих підприємств у складі загальних маркетингових досліджень пропозицій, ліцензій на емісії і відповідного ціноутворення з екологічною складовою (екологічні витрати).

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.