Мар 30 2003

ТУРИСТИЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ:

Опубликовано в 23:45 в категории Туризм

ТУРИСТИЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ:

СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

І.І. Каракаш

Одеська національна юридична академія, Україна

Україна є туристичною країною і моє достатньо розвинуте туристичне законодавство. Особливе місце в ньому займає Закон України "Про туризм", прийняте 15 вересня 1995 року. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб\’єктів туристичної діяльності, визначення їх обов\’язків і відповідальності. Дія Закону поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, діяльність яких пов\’язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Туризм в Законі визначається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю, а туристом (мандрівником) є особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною метою, не забороненою законом країни перебування, на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов\’язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін. У зв\’язку із цим відрізняється від туризму, наприклад, екскурсійна діяльність, яка також пов’язана з організацій подорожей у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам\’ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо, але вона за законодавством не перевищує 24-х годин.

При здісненні туристичної діяльності використовуються наявні туристичні ресурси. Вони в Законі визначаються як сукупність природно-кліматичних, рекреаційно-оздоровчих, історико-культурних, пізнавально-розважальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, завдяки яким задовольняються різноманітні потреби туристів. Звичайно, використання туристичних ресурсів призводить не тільки до їх "спожи-

вання", а й може спричиняти значну шкоду навколишньому середовищу. Тому природоохоронне та соціальне законодавство передбачає відповідні заходи щодо запобігання негативних наслідків туристичної діяльності.

Українська держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Вказаний туристичний Закон передбачає зміст і основні напрями розвитку туристичної в галузі. Так, за ст. 3 Закону, основними напрямами державної політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного національного законодавства та міжнародних норм і правил; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації тощо.

Для реалізації державної політики в галузі туризму, визначеної Верховною Радою, постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 28 червня 1997 року була затверджена спеціальна Програма розвитку туризму в Україні до 2005 року. На момент прийняття Програми туризм займав незначне місце в економіці країни в порівнянні з державами, які мали розвинуту туристичну інфраструктуру. Надходження від туристичної діяльності становили в обсязі внутрішнього валового продукту держави не більше одного відсотка. Відсутність на протязі 1990 - 1995 років структур і важелів державного регулювання туризму призвела до руйнування важливих складових інфраструктури туристичної галузі. Була порушена система маршрутів і турів, структура підготовки і використання досвідчених кадрів. Країна втратила майже 80 відсотків валютних прибутків від іноземного туризму.

Стан галузі не відповідав потенційним можливостям країни, яка мала все необхідне для розвитку туристичної індустрії: природні умови, історико-культурні, матеріальні та людські ресурси. Реалізація заходив урядової Програми сприяла виправленню становища з розвитком туризму, стимулювала розвиток суміжних галузей національної економіки, забезпечила зайнятість населення, вплинула на захист навколишнього середовища і поліпшення роботи з охорони пам’яток історії та культури, підвищила рівень фізичного та культурного виховання населення.

Суттєвий вплив на становлення та розвиток туризму як галузі національної економіки мали Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року, схвалені Указом Президента України № 973/99 від 10 серпня 1999 року. Попри усіх соціально-економічні негараздів останніх років, відзначається в Основних напрямах, індустрія туризму стала тією галуззю народного господарства, яка з року в рік без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту. На момент схвалення Основних напрямів в країні було понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони вимагали суттєвої модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, доведення до належному стану потребували рекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури та інші об’єкти, що надавали туристичні та екскурсійні послуги.

Не дивлячись на те, що за Основними напрямами пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в’їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць, в них підкреслюється необхідність розвитку внутрішнього туризму як важливого засобу культурного та духовного виховання вітчизняних громадян з метою відтворення їх трудового потенціалу. Особливої уваги вимагає створення організаційно-правових та економічних засад становлення внутрішнього туризму та доведення його до рівня високорентабельної галузі національної економіки. Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні охоплює реалізацію низки науково-організаційних програм з метою забезпечення екологічно допустимих масштабів і темпів розвитку рекреаційно-туристичних зон, зокрема: проведення комплексних ландшафтно-екологічних та історико-культурних досліджень території країни, встановлення диференційованих норм туристичного навантаження на довкілля; перегляду природоохоронних та пам\’яткоохоронних нормативно-правових актів з метою посилення відповідальності за їх порушення; обґрунтування на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимих меж сумарної місткості об’єктів, розміщених у туристичних центрах.

Першочерговими практичними кроками у контексті реалізації Основних напрямів слід вважати: розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України з туризму експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі; розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам; проведення сертифікації туристичних послуг; здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій; удосконалення порядку ліцензування суб\’єктів туристичного підприємництва; запровадження пільгових умов для стимулювання організації відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед, дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціально незахищених груп населення; облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України, у т. ч. через територію Одеської області; налагодження потужної реклами вітчизняного туристичного продукту; випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристичного профілю (законодавчих збірників, методичних рекомендацій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіопрограм і телепрограм; забезпечення регулярного проведення національних і міжнародних туристичних виставок, салонів, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами країни з метою залучення в Україну щонайбільшого числа іноземних туристів; створення сприятливих умов для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей; формування мережі туристичних представництв України за кордоном; створення тематичних програм, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюється вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських діячів культури та мистецтва; проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів розвитку туризму; підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму тощо.

Поряд з реалізацію заходів Основних напрямів розвитку туризму в країні до 2010 року, схвалених президентським указом, на наш погляд, була знайдена вдала та ефективна форма розробки нормативно-правової бази з питань туризму та оздоровлення. Нею стала розробка й прийняття окремих законодавчих актів щодо розвитку та вдосконалення інфраструктури окремих міст і територій з найбільш відомими об’єктами рекреаційно-оздоровчого та екскурсійно-туристського призначення. Такими нормативно-правовими актами є, наприклад, є укази Президента України "Про заходи щодо розвитку курортної зони Великої Ялти" № 313/97 від 9 квітня 1997 року та "Про економічний експеримент "Курортополіс Трускавець" № 199/98 від 18 березня 1998 року, Комплексна програма соціально-економічного розвитку Великої Ялти як курорту загальнодержавного значення, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 9 від 5 січня 1998 року із змінами, внесеними постановою № 1206 від 18 вересня 2001 року, Закон України "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець" від 18 березня 1999 року тощо. Останнім Законом створена спеціальна економічна зона туристсько-рекреаційного типу строком на 20 років в адміністративно-територіальних межах міста Трускавець Львівської області. Метою її створення є стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, спрямованої на збереження та ефективне використання природних лікувальних ресурсів курорту Трускавець, прискорення економічних реформ у лікувально-оздоровчій галузі та розвиток туризму.

Практична діяльність Трускавецького курортополісу на протязі свого існування як спеціальної економічної зони туристсько-рекреаційного типу свідчить про те, що вона виправдовує своє утворення та цільове призначення. Проте, не вникаючи до природних і соціальних характеристик відповідних об’єктів і комплексів, які розташовані на території країни, можна стверджувати, що Трускавецький курортний комплекс на є єдиним в Україні. До таких об\’єктів, територій і комплексів тільки в Одеський області можна віднести курорт "Куяльник" і курортне містечко "Сергіївка". Тому Трускавецький досвід законодавчого визначення статусу курортно-оздоровчих об\’єктів і містечок може бути поширений і на вказані території. Більш того, при усій сучасній не популярності створення спеціальних економічних зон вважаємо, що в такому напрямку має визначатися статус таких міст як Одеса, Бердянськ, Скадовськ та інших рекреаційно-туристичних місцевостей із своєю достатньо розвинутою спеціальною інфраструктурою. Подальше нехтування їх природною та соціальною здатністю виконувати рекреаційно-туристичні функції є великим прорахунком, що обертається величезними фінансовими, матеріальними, оздоровчими, виховними та працевлаштованими втратами для країни.

Література

1. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. - Ст. 241.

2. Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 18. - Ст. 139.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.