Апр 03 2003

механізм державного  регулювання  діяльності

Опубликовано в 09:28 в категории Туризм

механізм державного  регулювання  діяльності

ВІТЧИЗНЯНИХ  підприємств  готельного 

господарства

С.В.Мельниченко, К.В.Галушко

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

The mechanism of state requlation

of activity Ukrainian enterprises

S. Melnichenko, K. Galushko

Kiev National University of Trade and Economics, Ukraine

Abstract

The main aspects of state executive organ\’s function, problems of state regulation of activity enterprises in hospitality service in Ukraine have been designated. The foreign experience of mechanism state regulation of hotels has been represented. The perspectives of state influence upon tourism development.

З моменту проголошення незалежності Україна стала на шлях створення високоприбуткової туристичної галузі як важливого сегменту розвитку національної культури та економіки. Так, на початку 90-х років Уряд України, визнаючи важливість для вітчизняної економіки функціонування такої галузі, як туризм та пов\’язаного з нею готельного і курортного господарства, почав розробку різноманітних нормативно-правових актів, які б регламентували економічні відносини у цій сфері.

За зразок було прийнято ті норми функціонування туристичних підприємств, які діють у розвинутих державах світу, а також (в силу сталості господарських та культурних зв\’язків) – у сусідніх державах (Польщі, Словаччині, Російській Федерації).

Так, Україна одна з перших країн СНД в 1995 році прийняла Закон "Про туризм", який був гарним поштовхом для розвитку цієї галузі, а також ряд інших нормативних актів щодо регулювання здійснення тури-

стичної діяльності [1]. Доречно буде сказати, що хоч український Закон "Про туризм" потребує багатьох уточнень, і зараз переглядається, деякі автори зазначають, що він більш досконалий порівняно із, наприклад, Федеральним Законом РФ "Об основах туристической деятельности в РФ". Так, ст.1 Закону України розкриває сутність терміну “туристичні послуги”, Закон РФ їх визначення не дає взагалі [2].

В той же час було створено орган центральної виконавчої влади, до повноважень якого відносилось здійснення організаторських та координуючих функцій по впровадженню державних рішень щодо роботи галузі. На той час такі функції виконував Державним комітет по туризму, який декілька разів змінював назву і на сьогоднішній момент реорганізувався в Державну туристичну адміністрацію України. Необхідно відмітити, що статус цієї установи за своїм значенням наближається до міністерського. Тобто у суб\’єктів туристичного бізнесу виникає можливість вирішення поточних проблем своєї діяльності, узгодження її з державною політикою в галузі одразу на найвищому рівні.

Однак, в багатьох державах світу центральний орган управління туристичною галуззю має безпосередній статус міністерства (Росія, Туреччина, Італія, Єгипет, Мексика, Словаччина, Філіппіни). Це свідчить про високий рівень уваги влади цих держав до успішного розвитку галузі.

Таким чином, в Україні зараз, можливо, знайдено оптимальне вирішення проблеми значущості державного органу регулювання у сфері туристичних послуг. Перетворення держкомітету на адміністрацію гарантує незалежність цього органу від безпосереднього втручання в його роботу інших міністерств та відомств, що сприятиме оперативному вирішенню усіх починань у галузі, кращому моніторингові її поточного розвитку.

Завдяки продуманій державній політиці туризм в Україні почав динамічно розвиватись, особливо, коли у жовтні 1997 року на черговий 12-ій Генеральній асамблеї Всесвітньої туристичної організації, що проходила у м. Стамбулі, Україна стала дійсним членом ВТО; через два роки, у 1999 в м. Сант\’яго, Україна увійшла до Виконавчої ради ВТО (на чотири роки). Це свідчить про високий авторитет нашої країни на світовому ринку туризму.

У 1999 році набув чинності Указ Президента України "Про основні напрямки розвитку туризму до 2010 року", затверджено також інструкцію "Про умови і правила провадження підприємницької діяльності, пов\’язаної з організацією іноземного та зарубіжного туризму (ліцензійні умови), та контроль за їх дотриманням". І Закон України "Про туризм", і інші вказані нормативні акти створюють достатньо обумовлене економіко-правове середовище для розвитку готелів.

Однак, досі в Україні не існує закону, який би окремо встановлював норми діяльності готелів, містив основні положення щодо визначення термінів індустрії гостинності. Але, існуючий Закон України "Про туризм" зараз змінюється, і підприємства очікують, що в новому тексті буде більш детально виписані положення щодо діяльності готельних підприємств.

Альтернативою вказаним змінам є прийняття окремого Закону України "Про готелі та готельну діяльність". Справедливо буде зазначити, що вже протягом деякого часу розглядається проект такого нового Закону.

Також очікуються вже майже 5 років прийняття Податкового кодексу, який би спростив та удосконалив систему сплати податків, зокрема готельними підприємствами.

Податковий кодекс має на меті систематизувати законодавство щодо податкових правовідносин, чітко визначити терміни та основоположні норми оподаткування, а також зменшити певною мірою податковий тиск.

Зокрема, зменшення ставки оподаткування ПДВ (з 20% до 19%, а потім і до 17%) дозволить готелям зменшити ціни на свої послуги і, як результат, збільшити чисельність споживачів. Зменшення ставки податку на прибуток (спочатку до 25%, а потім – до 20%) дозволить готелям збільшити обсяг обігових коштів, які залишаються у їх розпорядженні, і направити на удосконалення матеріально-технічної бази.

Нещодавно Комітет Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності рекомендував парламенту прийняти у першому читанні проект Закону "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів "Про місцеві податки і збори". Законопроектом пропонується виключити готельний збір із переліку місцевих податків і зборів. На засіданні зазначалося, що порядок справляння готельного збору потребує вдосконалення, про що свідчать численні листи, які надходять до Комітету, а також звернення до Конституційного суду з цього питання.

Зважаючи на те, що зазначений законопроект впливає на доходну частину місцевих бюджетів, він набере чинності не раніше 1 січня 2004року. Окрім того, виключення готельного збору потребує внесення відповідних змін до Закону "Про систему оподаткування", доопрацювання вищезгаданого Податкового кодексу до третього читання. В ньому, зокрема, передбачена ставка готельного збору у розмірі 5 відсотків від вартості найманого житла за кожну добу проживання [3].

Підсумовуючи дані про проведення податкової реформи в Україні, можемо відмітити, що в цілому вона є прогресивною щодо стимулювання господарського життя в нашій державі – в тому числі і для готельних підприємств. Отримана нарешті довгоочікувана стабільність державної політики у найважливішій для України сфері державного регулювання – податковій.

Ще одним важливим аспектом роботи готельних підприємств є досить високі ціни за проживання в готелях. Тільки в серпні минулого року в Україні Постановою Кабінету Міністрів "Про забезпечення дотримання законодавства під час надання послуг іноземцям і особам без громадянства" Уряд встановив рівні ціни на проживання вітчизняних та іноземних туристів, і у такий спосіб начебто скасували привід недовіри з боку зарубіжного відвідувача, який хоч і готовий платити вищу ціну, але в той же час може не зрозуміти подібну дискримінацію [4]. Але, як виявилося дискримінація тепер спрямована на вітчизняного туриста, оскільки ціни на проживання піднялися і урівнялись з минулими розцінками для іноземців, рівень доходів яких незрівнянно вищий.

Головний редактор журналу "Готельний та ресторанний бізнес" та заступник Голови Державної туристичної адміністрації Євген Самарцев у своїй статті про типи тарифів на проживання в готелях, аналізують закордонний досвід, зокрема - Сполучених Штатів Америки [3]. Так наприклад: сезонні або тимчасові тарифи встановлюються для представників державної і місцевої влади (це актуально особливо для відомчих готелів, які досить поширені в Україні), корпоративні тарифи (за прямими договорами з юридичними особами), для людей пенсійного віку, молоді, і навіть у рекламних цілях – надання послуг проживання безкоштовно.

Запропоновані типи тарифів доцільно використати з маркетинговою ціллю у вітчизняній практиці, хоча, безумовно, такі нововведення недоступні нині для українських готелів, стурбованих скоріше утриманням на ринку, ніж здобуттям надприбутків.

Цінова політика все-таки досить часто відступає перед конкуренцією якості. Саме проблема якості є особливо актуальною для послуг, які надаються вітчизняними готелями. І досить частою є ситуація, коли класність готелю завищується органами сертифікації та ліцензування. Звісно, держава зацікавлена у рості номінальних показників розвитку, і готова видавати сертифікати на "перспективу", однак неупереджені експерти, виявивши невідповідність статусу готелю реальним умовам перебування в ньому, можуть сприйняти таке явище як створення "потьомкінських сіл", що тільки шкодить іміджу держави на світовому рівні.

Тому, необхідно підвищити вимоги щодо сертифікації готелів, а стимулювати їх розвиток краще відповідними фінансовими заходами (як податковими пільгами за інноваційні впровадження, так і прямим державним кредитуванням).

Вже більше десяти років існує Асоціація готельних об’єднань і готелів міст України. Нею були розроблені та затверджені Правила користування готелями і надання готельних послуг; рекомендації про перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства; нормативи забезпечення обладнанням та інвентарем; форми документів первинного обліку. Також спільно з Держстандартом України – Правила обов’язкової сертифікації готельних послуг. Саме, на неї мають бути покладені вказані завдання, адже саме цей орган повинен виявляти найбільшу зацікавленість, як в економічному, так і "іміджевому" рості готелів в Україні.

Можна відмітити, що за десять років роботи Асоціації досягнення її є значними і перспективи діяльності широкі. Доцільним було б створити за підтримки Асоціації науково-практичного центру, який би займався дослідженням саме нормативно-правових умов ведення готельного господарства, - своєрідного технопарку та інноваційного фонду, покликаних сприяти всім прогресивним нововведенням у готельному бізнесі, їх впровадженню на державному рівні, а також допомагати новим підприємствам у перших кроках на ринку.

Важливою частиною заходів з боку держави повинна бути профілактична робота з захисту природного середовища від можливого негативного впливу туристичних потоків. Планується розробити методику визначення максимально допустимих норм антропогенного навантаження на рекреаційних територіях, створити механізм раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історично-культур-ного потенціалу туристичних центрів.

Серед інших важливих проблем, що стримують розвиток внутрішнього та зовнішнього українського туризму, Голова Державної туристичної адміністрації у своїх статтях зазначає: перманентний стан нашої держави як terra incognita для іноземних туристів; слабу розвиненість або ж відсутність вдало розробленої реклами України, як туристичної держави; не достатній рівень (при можливому потенційному) розвитку внутрішнього туризму; відсутність чітко визначеної інвентаризації засобів розміщення; недостатня підготовка кадрів; унеможливлення спрогнозувати темпи розвитку сфери туризму, маючи великий сегмент засобів розміщення "у тіні" та багато інших [5].

Отже, розглянувши деякі проблеми державного регулювання туризму в Україні, відмітимо, що за роки незалежності урядом країни та суб\’єктами підприємницької діяльності було покладено багато зусиль щодо оптимізації використання туристичних можливостей. Але, на сьогоднішній час все ще існують невирішені питання регулювання діяльності функціонуючих підприємств та умови створення нових.

Літератури

1. Закон України "Про туризм" від 15.09.1995. № 325/95-ВР.

2. Сирик Н.В. Договор оказания туристических услуг: сравнительная характеристика на примере России и Украины// Вісник ДІБТ. – 2002. - №6.

3. http://www.rada.gov.ua

4. Ковальова В., Сидорук С. Готелям заборонили "виживати" за рахунок туристів-іноземців //Галицькі Контракти. – 2002.- №35 (26.08 – 01.09).

5. Самарцев Е. Стоимость проживания в гостинице //Гостиничный и ресторанный бизнес. - 2000. - №№2-3.

6. Цыбух В.И. Маркетинг украинского туризма: новая стратегия//Гостиничный и ресторанный бизнес. - 2002. -№6.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.