Мар 29 2003

КЛЮЧОВІ ЗАДАЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО

Опубликовано в 08:29 в категории Туризм

КЛЮЧОВІ ЗАДАЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО

МОНІТОРИНГУ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

М.Ю. Павленко

Український науковий центр екології моря, м. Одеса, Україна

KEY TASKS OF THE ECOLOGICAL MONITORING ORGANIZATION ON THE ODESSA AREA WATER OBJECTS

M.Y. Pavlenko Ukrainian Science Center of the Ecology of the Sea, Odessa, Ukraine

The thesis is proved that it should be organised the management of the information flows as a prime measure on creation of the regional system monitoring. For this purpose the system of the information-analytical centres should be created.

До низки національних і регіональних програм природоохоронного спрямування, що вже діють на теренах Одеської області (або заклякли в чеканні на фінансове забезпечення), незабаром має приєднатися ще одна. Це "Регіональна програма державного екологічного моніторингу довкілля Одеської області" (далі Програма), розроблення якої на замовлення Держуправління екоресурсів Одеської області завершує Південний науковий центр НАН України. Розробка Програми розпочалася у вересні 2002 р., а її розгляд на сесії Одеської Облради заплановано на середину 2003 р. У підготовці Програми прийняли участь відомства-суб\’єкти моніторингу та їх головні наукові організації. Зокрема, у розробці блоку "Екологічний моніторинг водних об\’єктів", що включав моніторинг поверхневих вод суші, підземних вод і морських вод, прийняли участь: Обл-держуправління екоресурсів, Держінспекція охорони Чорного моря, Облсанепідемслужба, Облводгосп, Облжитлокомунгосп, Гідрометеоцентр Чорного і Азовського морів (ГМЦ ЧАМ), Причорномор ДРГП і Український науковий центр екології моря.

Чи потрібна ця програма і чи не спіткає її доля інших непрацюючих програм? Адже золотий дощ не проллється ні на Одеську область, ні власне на моніторинг. Чимало таких запитань було поставлено Замовнику роботи (Облдержуправлінню екоресурсів) на стадії організації розробки; очікуються вони й на стадії затвердження цієї розробки. В умовах, що склалися, подібні питання виглядають цілком слушними, і відповідь на них напрошується із знаком оклику: "досить"(!), "даєш роботу, а не програму"(!). Проте, слушність ця однобока. По-перше, питання можна поставити інакше: чи потрібен екологічний моніторинг довкілля? На це питання відповідь можна знайти у тих же екологічних і соціально-економічних програмах, кожна з яких розглядає екологічний моніторинг як необхідний елемент системи управління станом довкілля. Особливо це важливо для регіону, перспективи соціально-економічного розвитку якого пов\’язуються з виходом на міжнародний ринок рекреаційних послуг, а отже, природоохоронна стратегія якого повинна бути орієнтована на забезпечення якості довкілля, що відповідає міжнародним критеріям і стандартам [1]. А якщо потрібен моніторинг, то чи потрібна програма моніторингу?

По-друге, проблема організації екологічного моніторингу, або, що те ж саме (згідно російському законодавству [1]), моніторингу навколишнього природного середовища (НПС), постала ще на початку 70-х років і вирішувалася за тих часів, коли коштів вистачало на моніторинг майже усього Світового океану, обох полюсів і космічного простору. Проте, обґрунтування кожної чергової наукової програми моніторингового спрямування починалося з критики діючої системи моніторингу НПС: відомча роз\’єднаність, неузгодженість методологій і методик, непорівнянні дані і т. п. Слід визнати, що критика ситуації була справедливою; інша справа – хто і як збирався її виправляти.

Як правило, науковцями пропонувалася оптимізація системи спостережень (оптимізована мережа спостережень, оптимізований перелік визначень, оптимізований режим спостережень). Як у теорії [2-4], так і на практиці [5] у сфері оптимізації систем спостережень, були досягнуті певні успіхи, але система моніторингу нікого не задовольняла. Не применшуючи важливості проблем розроблення методології екологічного моніторингу і оптимізації систем спостережень, слід визнати, що це не те кільце, за яке сьогодні можна витягнути увесь ланцюг. Особливо це чітко виглядає сьогодні, коли моніторинг у кращому випадку виконується у скороченому (плановому) варіанті, у гіршому – виконується, як прийдеться, у найгіршому – не виконується зовсім. Так, аналіз відомчих систем спостережень за станом водних об\’єктів, що був проведений підчас розробки Програми показав, що в останні роки (1999-2002 рр.) реальні обсяги спостережень Облводгоспу на озерах Ялпуг-Кугурлуй, Кагул, Котлабух, Китай, Сасик становили відповідно 12, 10, 21, 14 і 13 %% від планових; спостереження гідрометслужби за станом вод обмежені, головним чином, районом розташування кущових лабораторій. Водні об’єкти (ВО) Дністровсько-Тілігульського межиріччя (зона контролю Дунайської ГМО (м. Ізмаїл) та Первомайської ГМС (Миколаївської обл.) практично не контролюються. Загалом, подібна картина є типовою майже для усіх відомств, що проводять моніторинг поверхневих, підземних та морських вод.

Таблиця1.Загальні відомості про мережу спостережень державного моніторингу вод на території Одеської області

п/п

Водний об\’єкт

Кількість

точок спостережень

Відомча приналежність

точок спостережень

1

Басейн р. Дунай

109

34 (Облводгосп), 44 (Обл СЕС), 31 (ГМС)

2

у т. ч. р. Дунай

52

4 (Облводгосп), 25 (Обл СЕС), 23 (ГМС)

3

Басейн р. Дністер

20

8 (Облводгосп), 8 (ОблСЕС) 4 (Держу правління)

4

у т. ч. р. Дністер

13

2 (Облводгосп), 7 (ОблСЕС) 4 (Держу правління)

5

Басейн р. Південний Буг

18

2 (Облводгосп),  16 (ОблСЕС),

6

у т. ч. р. Південний Буг

7

Басейн річок Причорномор\’я

45

11 (Облводгосп), 30 (Обл СЕС), 4 (ГМС)

8

Чорне море (включаючи міські пляжі і Дністровський лиман)

127

26 (ДМІ), 39 (ОблСЕС),

13 (ГМС), 49 (УкрНЦЕМ)

9

Підземні води

262

60 (ПричорноморДГРП);

202 (ОблСЕС)

Разом з тим, спостереження, хоч і не завжди регулярні, все ж проводяться (табл. 1), і саме в таких умовах обмеженості і нерегулярності спостережень важливо максимально ефективно використовувати одержані дані, а саме, використовуючи комплексний підхід і системний аналіз [6]. Важливою особливістю сучасної ситуації у галузі моніторингу НПС є те, що першочерговою потребою є не нарощування і не удосконалення спостережень, а ефективне використання того, що є. А тому першочерговими заходами регіональної програми моніторингу мають бути заходи по подоланню відомчої роз\’єднаність моніторингу.

Рівень розвитку методології моніторингу, перш за все, відображає його система спостережень, яка розробляється, виходячи з мети моніторингу і у відповідності з обраними шляхами (методами і засобами) досягнення цієї мети.

Рівень організації системи моніторингу характеризує упорядкованість інформаційних потоків в системі моніторингу. Це може бути попарний обмін даними між суб\’єктами моніторингу в цілях вирішення власних відомчих задач; це може бути передача даних від різних суб\’єктів моніторингу у відповідний банк даних, функцією якого є управління даними (збір, нагромадження, упорядковане збереження і передача даних користувачам, включаючи суб\’єктів моніторингу); це може бути передача даних в інформаційно-аналітичні центри (регіональні, проблемно-орієнтовані і т. ін.), функціями яких є не тільки управління даними, а й аналіз їх, тобто оцінка, діагноз і прогноз стану довкілля в цілях вироблення пропозицій щодо управління станом довкілля. При необхідності може бути застосована комбінована система руху інформаційних потоків: попарний обмін даними і передача їх до інформаційно-аналітичного центру і т. ін., але у всякому разі цей рух повинен бути регламентованим, знову ж таки, відповідно до мети збору інформації та способу її використання.

Сукупність суб\’єктів моніторингу складає скелет, який перетворюється в "живий організм" (діючу систему моніторингу) лише за умови налагодження безперервної і упорядкованої циркуляції даних всередині системи і видачі потрібної користувачам інформації із системи. Організація інформаційних потоків є ключовим заходом у створенні системи моніторингу як за умови фінансового забезпечення усіх потреб моніторингу, так і при його дефіциті.

Аналіз стану підсистем моніторингу вод (поверхневих, морських, підземних), показав, що вказані підсистеми знаходяться на різних рівнях розвитку методологічного забезпечення, але, приблизно, на одному рівні організації моніторингу. У найбільшій мірі критеріям екологічного моніторингу відповідає система спостережень за станом морських вод Мін-екоресурсів. Вона орієнтована на дослідження екологічного стану водного об\’єкту у цілому, а також стану його екосистеми в усій повноті її компонентів і зв\’язків, що означає організацію спостережень на основі: а) басейнового підходу – для даного ВО це означає урахування впливу річкового стоку, що формується у межах водозбірного басейну, і атмосферного стоку забруднюючих речовин (ЗР), що формується у межах досяжності факелів випадіння ЗР від джерел викидів, а також за рахунок далекого (транскордонного) переносу ЗР; б) комплексного підходу, що означає дослідження стану усіх компонентів морської екосистеми (води, донних відкладів і гідробіонтів);

в) системного підходу, який враховує функціональні зв\’язки між компонентами природних і природно-господарських систем. Морський блок регіональної програми екологічного моніторингу узгоджений з "Програмою державного екологічного моніторингу Чорного та Азовського морів", що була розроблена УкрНЦЕМ і затверджена Мінекоресурсів від 16.04.2003 р. Остання, у свою чергу, розроблялася з урахуванням вимог міжнародної басейнової програми екологічного моніторингу Чорного моря, яка також розроблялася за участі УкрНЦЕМ.

Системи спостережень для поверхневих і підземних вод не мають координатної прив\’язки точок спостережень і об\’єктів впливу на довкілля (точок скидів і викидів, водозаборів, звалищ, тощо), тому вони поки що не готові для застосування сучасних методів аналізу, зокрема, ГІС-технологій. Об\’єктова ж прив\’язка (на кшталт "30 м від буд. № 18 у напрямку залізничного вокзалу") може й дозволяє знайти цю точку на місцевості, але не дозволяє її нанести на карту та порівняти дані різних відомств, що ведуть спостереження фактично у одній зоні, але в точках з різними об\’єктовими прив\’язками. Тому зрозуміло, що одним із найважливіших завдань першого етапу Програми (2003-2006 рр.) має стати виконання координатної прив\’язки мереж спостережень та об\’єктів впливу на довкілля. Без цього ні аналіз мереж спостережень, ні їх узгодження та оптимізація неможливі. Але, першочерговим завданням Програми має стати вирішення організаційних задач. Це ті задачі, які найменше потребують капіталовкладень і які, як показала тридцятирічна історія розвитку моніторингу НПС в СРСР і СНД, найважче вирішуються.

Як вже відзначалося, основним системоутворюючим фактором, на основі якого має сформуватися регіональна система моніторингу довкілля (РСМД), має бути організація інформаційних потоків в системі моніторингу відповідно до мети збору інформації і способу її використання. Взагалі, користувачам потрібні не дані екологічного моніторингу, а екологічна інформація – оцінка, діагноз і прогноз стану довкілля та науково обґрунтовані пропозиції для управлінських рішень. Представлення інформації є кінцевим етапом процесу управління даними.

Головним користувачем інформації екологічного моніторингу є Мінекоресурсів та його регіональні органи. Що стосується екологічної інформації про стан вод Одеської області, Головними користувачами є Державне Управління екоресурсів Одеської області та Державна інспекція охорони Чорного моря, а стосовно питних вод та вод у рекреаційних зонах – також Санітарно-епідеміологічна служба Одеської області. Це ті користувачі, які повинні забезпечуватися екологічною інформацією на регулярній основі. Періодичність і рівень деталізації чи узагальнення інформації залежить від сфери використання інформації і є предметом спеціального узгодження між Головним користувачем і суб\’єктом моніторингу. Інші користувачі одержують інформацію за запитом.

Рис. 1. Блок-схема інформаційної взаємодії Облдержуправління екоресурсів з суб\’єктами моніторингу у рамках РСМД.

Перетворення даних в інформацію передбачає аналіз і тлумачення даних. Згідно нормативним документам (НД), це завдання виконують суб\’єкти моніторингу. Однак не всі суб\’єкти моніторингу мають достатній для виконання таких робіт науково-технічний потенціал. Як правило, штати суб\’єктів моніторингу розраховані на забезпечення оперативних робіт і стандартних процедур. Задачі перетворення даних в інформацію далеко не завжди можуть бути вирішені шляхом стандартних процедур. Ще більш складним, трудомістким і наукомістким уявляється вирішення задач узагальнення, аналізу і тлумачення даних міжвідомчої системи моніторингу. Виконання цього завдання, згідно тим же НД покладається на вищеназваних Головних користувачів, що абсолютно нереально з огляду на штатну забезпеченість цих органів і зайнятість оперативною роботою.

Для того, щоб уникнути виникнення "вузьких місць" на кінцевому етапі інформаційних потоків, а отже, й зведення нанівець ефекту усіх систе-моутворюючих заходів щодо організації РСМД, у рамках РСМД організується система інформаційно-аналітичних центрів (ІАЦ). Їх основними завданнями яких є збір, нагромадження, обробка та аналіз даних спостережень, що стосуються визначених водних об\’єктів (ІАЦ "Поверхневі води", "Підземні води", "Чорне море") або певної сфери природоохоронної діяльності (ІАЦ "Санітарія", "Гідрометеорологія") а також, підготовка екологічної інформації для користувачів. Головні користувачі одержують екологічну інформацію стандартизованої форми і у визначені терміни, а також інформацію за запитами; для інших користувачів інформація надається за запитами.

Рис. 2 Блок-схема інформаційної взаємодії ІАЦ "Чорне море" (УкрНЦЕМ) з суб\’єктами моніторингу у рамках РСМД (блок моніторингу ВО).

ІАЦ створюються на базі відомчих наукових центрів або на базі відповідних відділів обласних управлінь і вони є суб\’єктами РСМД. У рамках підсистеми моніторингу вод організовується п’ять ІАЦ:

1. ІАЦ "Поверхневі води" (Облводгосп) – відповідає за збір і аналіз даних спостережень за станом поверхневих вод суходолу, (окрім своїх традиційних обов\’язків у галузі збору і аналізу водогосподарської інформації).

2. ІАЦ "Чорне море" (УкрНЦЕМ) – відповідає за збір і аналіз даних спостережень за станом морських вод, причорноморських лиманів і річкового стоку у Чорне море та причорноморські лимани.

3. ІАЦ "Підземні води" (ПричорноморДРГП) – відповідає за збір і аналіз даних спостережень за станом підземних вод.

4. ІАЦ "Санітарія" (ОблСЕС) – відповідає за збір і аналіз даних санітарно-гігієнічних спостережень за якістю поверхневих, підземних і морських вод, а також за збір і аналіз даних екологічних спостережень за якістю вод в районах питних водозаборів та в рекреаційних зонах.

5. ІАЦ "Гідрометеорологія" – відповідає за збір метеоданих та даних гідролого-гідрохімічних спостережень за станом поверхневих вод суходолу і морських вод, що проводяться спостережною мережею гідрометеослужби, а також за аналіз метеорологічних і гідрологічних даних.

Функції ІАЦ і характер інформаційної взаємодії між суб\’єктами моніторингу вод проілюстровано на прикладі Облдержуправління (рис. 1) та ІАЦ "Чорне море" (рис. 2).

Інформаційні зв\’язки (або інформаційні потоки) позначені стрілками з літерно-цифровими індексами: літерою "А" позначені потоки інформації, що надходять до центрального об\’єкту інформаційної системи (тобто ІАЦ), а літерою "Б" – інформаційні потоки, що виходять з ІАЦ. З метою однозначності індексації інформаційних потоків суб\’єктам РСМД були присвоєні порядкові номери: 1 - Держуправління екоресурсів Одеської області; 2 – Держінспекція охорони Чорного моря; 3 – ГМЦ ЧАМ; 4 – УкрНЦЕМ; 5 – ПричономорДРГП ; 6 – ОблСЕС; 7 – Облводгосп; 8 – Облжитлокомунгосп (міські водоканали). Склад інформаційних потоків детально описується у "Регламенті обміну даними", що є додатком до Програми.

Точне визначення і послідовне вирішення ключових задач організації регіональної програми моніторингу дозволить чи не вперше, саме в Одеській області, створити реально діючу міжвідомчу систему моніторингу довкілля, що задекларована у нормативних документах України [7-8], і яка є важливим елементом програм екологічної безпеки, раціонального природо користування, соціально-економічного розвитку та ін. А якщо вдасться вирішити організаційні завдання програми моніторингу і досягти очікуваного ефекту, то можливо це і для інших програм стане прикладом, того, що не тільки фінансові інвестиції можуть зрушити справу з місця.

Література

1. Золотарева И.Г., Павленко Н.Е. Перспективы развития рекреационной зоны Коминтерновского района (Одесская область) // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. 2002. № 2.

2. Павелко В. Л. О методах совершенствования системы гидрохимических наблюдений // Вопросы контроля загрязнения природной среды. 1981.

3. Горстко А.Б., Суходольский Я.С., Матвеев А.А. Об одном приближенном методе оптимизации мониторинга загрязнения водоема неконсервативным веществом // Пробл. экологического мониторинга и моделирования экосистем. 1985. т. VIII.

4. Покровский О. М. Современные методы оптимизации систем мониторинга окружающей среды // Исслед. Земли из космоса. 1995. № 2.

5. Методические указания по принципам организации системы наблюдений и контроля за качеством воды водоемов и водотоков на сети Госкомгидромета в рамках ОГСНК // Л.: Гидрометеоиздат. 1984.

6. Тимченко И. Е. Мониторинг морской среды с позиций системного анализа // Диагноз состояния морской среды Азово-Черноморского бассейна. – Севастополь. 1994.

7. Положення про державну систему моніторингу довкілля (затв. постановою Кабміну України N 391 від 30.03.1998 р. ).

8. Порядок здійснення державного моніторингу вод” (затв. постановою Кабміну України N 815 від 20.07.1996 р.).

[1] Ми змушені посилатися на російське законодавство, бо українське не містить чіткого визначення  терміну "екологічний моніторинг", як, утім, і терміну "моніторинг НПС".

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.