Апр 05 2003

ЕКОЛОГІЧНІ ТА ПРИРОДОЗНАВЧІ ФАКТОРИ СТАЛОГО

Опубликовано в 21:19 в категории Туризм

ЕКОЛОГІЧНІ ТА ПРИРОДОЗНАВЧІ ФАКТОРИ СТАЛОГО

РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

Т.І. Ткаченко

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

Ecological and educational factors of steady development of ecological tourism

T.I. Tkachenko

The Kiev national trade and economic university, Ukraine

The philosophical and theoretical aspects of development of ecological tourism as perspective kind in a context of maintenance of steady development of tourism are considered; the separate preconditions of its development in Ukraine.

Розглядаються філософські і теоретичні аспекти розвитку екологічного туризму як перспективного виду в контексті забезпечення сталого розвитку туризму; окремі передумови його розвитку в Україні.

В сучасному розумінні сталого розвитку туризму фактор позитивних взаємовідносин "туризм-навколишнє середовище" є один з визначальних. Цей взаємозв\’язок складний, масштабний та потребує постійного вирішення комплексу глобальних та локальних завдань. З огляду на це перспективним видом туризму стає екологічний туризм, у розвитку якого велика роль належить об\’єктам природної та культурної спадщини [5].

Дослідження цього життєзабезпечуючого виду туризму у контексті загальної, у тому числі, екологічної складової культури людства, на сучасному етапі є особливо актуальним у зв\’язку з: відносним духовним збідненням певної частини населення в економічно розвинених країнах, низьким рівнем освіти у слаборозвинених країнах 3-го та 4-го світу; недостатнім розумінням урядами прямої залежності між культурною і природною спадщиною, культурою суспільства, масштабністю природних катастроф, з одного боку, та рівнем розвитку екотуризму – з другого; від-

сутністю загальної концепції і конкретної програми забезпечення сталого розвитку екологічного туризму в окремих країнах, групах країн (наприклад, Балтійський регіон, Чорноморське узбережжя), в усіх країнах світу.

Основними проблемами та напрямками їх вирішення за допомогою розвитку екотуризму можуть бути ті, які вироблені сучасною світовою наукою та мають передумови реалізації в Україні.

У сучасному антропогенизованому світі і в розроблених наукових природоохоронних концепціях (починаючи з концепції сталого екологічно безпечного розвитку, прийнятої світовою співдружністю держав на Конференції ООН по питанням розвитку природного навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро, 1992) людина розглядається виключно у аспекті виробничих відносин або реальних (економічних) відносин власності безвідносно до нації, природи, культури, історії, тобто без урахування національних досягнень у сфері природної або культурної спадщини. Цю помилку формування сучасного світогляду запрограмованого на бізнес, людей покликаний виправити, на наш погляд, концепція сталого розвитку туризму, національні та регіональні програми сталого розвитку його складових - екологічного, культурного, сільського (зеленого) туризму.

Одним з базових концептуальних положень екологічного туризму повинно бути виховання у туристів інтелектуально-гуманістичного бачення світу, патріотичного відношення до природної спадщини країни.

Культура нації (етносу) є екологічним феноменом, оскільки визначається природним середовищем, у якому живе дане населення.

Засобами культури люди створюють своє довкілля, адаптуючись, таким чином, до нього. Одним із таких шляхів адаптування до природного середовища, що постійно змінюється, є екотуризм, у тому числі науково-пізнавальний (біотури), що здійснюється через об\’єкти національної культурної спадщини.

У сучасній науці актуальними стали три основні напрямки - гуманізація, екологізація і глобалізація. Заслуговує уваги у рамках першого з них теорія, що розроблюється, гуманістичного потенціалу ландшафтів. Під останнім розуміють природні і антропогенні ландшафтні якості - унікальні, особливі і звичайні, спроможні розбудити людські почуття, хвилювати увагу людини, викликати пізнавальний або науковий інтерес, впливати на формування людської індивідуальності.

У зв\’язку з формуванням нового наукового уявлення про ландшафт, в якому, крім природних, включаються історично-культурні об\’єкти, все більшого значення набувають ландшафтно-рекреаційні гуманістичні ресурси. Останні включають естетичну цінність, різноманітність, атрактивність, унікальність та інші ландшафтні якості, які мають оздоровчий вплив на відпочиваючих. Їх вивчення пов\’язано з рекреаційним освоєнням території, з розвитком в європейських країнах науки про екологію людини, перцепційої географії і історії (географія і історія сприйняття).

З\’являються нові цікаві концепції, теорії, терміни та визначення. Як показують наукові дослідження, у перспективному розвитку екологічного туризму важливу роль будуть відігравати наступні соціальні фактори: наявність вільного часу, стан думок людини, соціальний статус людини, стан соціальної та освітньої систем, системи охорони здоров¢я; зайнятість населення, якість (рівень) життя, розвиток інформаційних систем і технологій; сім\’я.

У зв\’язку з цим перспективними можуть бути так названі "холіцистична концепція" і "модель телецивілізації", що характеризують процес вирівнювання в споживанні товарів і послуг рекреації, відпочинку і туризму, узгодження відпочинку з життєвими циклами людей. Перспективними тенденціями повинні стати трансформація екотуризму в велнес-туризм (wellness). - вид туризму з якісно новим способом існування, який кожен турист для себе активізує з метою досягнення найвищого фізичного і духовного потенціалу, підвищення благополуччя [6]; активне впровадження і розповсюдження методик "ед¢юкемента" (ед¢юкемент - система нового пізнання крізь розваги з самого раннього віку, автор - проф., д.р. Раскін Н., голова WLRA).

Суспільством до кінця ще не обміркована роль природничо-заповідних територій та об¢єктів, у тому числі, національних природних та регіональних ландшафтних парків, що мають велике рекреаційне значення. Вони повинні служити справі патріотичного виховання, особливо молоді, в дусі поваги до рідної природи та історії. У вирішенні цих проблем головна роль належить державі у співробітництві з міжнародними організаціями.

У системі заходів забезпечення збереження і відтворення культурної і природної спадщини, а також знань про них велике значення мають грамотна та послідовна державна політика у підтримці природно-заповідного фонду країн, культурно-історичних пам¢яток; ліквідації антагоністичних інтересів розвитку територій - туристичних точкових зон та інших, в рекреаційних зонах – інтересів між місцевою владою, населенням і туристом. У цьому розумінні необхідно розробити норми еконавантаження туристських потоків на одиницю площі території, розвивати інфраструктуру, встановити плату за користування унікальними антропогенними ресурсами, розробити і втілити передові екологічно чисті технології обробки відходів і каналізаційних комунікацій.

Усвідомлення ролі та місця кожної країни у збереженні екологічної безпеки і екологічної рівноваги (екобаланс), розвитку світової цивілізації.

Україна ще у 1988 році Указом Президіума Верховної Ради УРСР від 04.10.1988 р. ратифікувала Конвенцію про захист світової культурної і природної спадщини; прийняла Закони "Про охорону культурної спадщини", "Про природно-заповідний фонд", "Про охорону навколишнього природного середовища" [1, 2,3].

Нещодавно Україна заявила світової громадськості, що має унікальні природні і історичні об\’єкти, які потребують охорони та збереження на світовому рівні. У штаб-квартиру ЮНЕСКО у Парижі 30 червня 2000року Міністерством екології і природних ресурсів України було надано перелік таких об\’єктів у відповідності з вимогами Конвенції про охорону всесвітнього культурної і природної спадщини (листопад 1972 р.). До нього ввійшли: Подільські Товтри, Канівські гори, Карадаг (Крим), Словечансько-Овручський кряж, Святі Гори (Донецька область).

Природно-заповідна мережа в Україні складає на сьогодні 6808 територій і об\’єктів загальною площею 2504,6 тис. га, що складає більше 4% території України [3].

Організація Міждержавних біосферних резерватів - один з пріоритетів державної екологічної політики України.

На сучасному етапі завершено створення найбільш крупного у Центральній Європі, першого в природоохоронній практиці трилатерального біосферного заповідника "Західні Карпати" на території Польщі, Словаччини і України (Ужанський національний парк). Планується створення двосторонніх біосферних заповідників: Українсько-Польський "Західне Полісся" (на базі Шацького НПП), "Розточчя" (на базі Яворівського ОПП).

Гармонічне співіснування природи і людини можливе через вирішення багатьох глобальних, філософських і практичних проблем, які потребують глибокого осмислення, дослідження та рішення.

Література

1. Про охорону культурної спадщини: Закон України від 18.06.2000р.

2. Про охорону навколишнього середовища:Закон України від 25.06.1991 р.

3. Про природно-заповідний фонд: Закон України від 16.06.1992 р.

4. Ткаченко Т.І., Гетьман В.І. "Законодавчо-правові перспективи економічного механізму надання платних рекреаційних послуг на територіях та об\’єктах природно-заповідного фонду України. // Стратегія розвитку туристичної індустрії та громадського харчування. - Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. К.: КНТЕУ, 2000.

5. Глобальний этический кодекс туризма. Сборник нормативно-правовых актов. Том 5. - Ужгород: "ИВА", - 2000, с. 125

6. Wolfgang Nahrstedt "Leisur and Wellness: Health tourism in Europe". - Bielefeld Ifka, 2001.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.