мая 10 2002

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ

Опубликовано в 17:19 в категории Экология и туризм

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ

РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ

Е.А. Кульчицька, Г.І. Шимечко

Український державний лісотехнічний університет,

Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів

Україна займає одне з помітних місць в Європі щодо наявності унікальних туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів. Як оцінюють фахівці, Україна за власного населення біля 50 млн. чол. може приймати за рік до 10 млн. туристів. Фактична ж їх кількість не перевищує 2,4 млн. щороку. Причинами такої ситуації є кризовий стан економіки, нерозвиненість туристичної інфраструктури, низька якість сервісу. В той же час, Австрію, населення якої становить 8,6 млн. жителів, щорічно відвідують 19 млн. мандрівників, а надходження до бюджету перевищують $15млрд. в рік [1].

Проте, незважаючи на велику кількість проблем, в Україні прогнозуються зростаючі темпи в’їзду іноземних туристів в Україну (рис. 1.). Для економіки України вихід на світовий ринок туристичних послуг дуже актуальний і перспективний, а в\’їзний туризм може стати пріоритетним напрямком туристичного бізнесу, прямим шляхом отримання валюти.

Рис. 1. Прогнозна динаміка в’їзду іноземних туристів в Україну

Однак, слід відзначити, що сьогодні успішний розвиток туризму, як і суспільства загалом, не мислиться поза концепцією сталого розвитку.

Сьогодні існує біля 300 визначень сталого розвитку і усі вони в тому чи іншому ступені наголошують на взаємозалежності між навколишнім природним середовищем і економічним зростанням. Невід\’ємними і рівновеликими складовими поняттями сталого розвитку є екологічний та економічний компоненти. Адже не може бути сталою громада, яка орієнтується тільки на один компонент.

З розвитком туризму існує небезпека для рослинного і тваринного світів, так як надмірне навантаження призводить до руйнування екосистем. Впровадження туристичної діяльності, а отже, додаткового навантаження на регіон, вимагає ретельних розрахунків і аналізу. В зв\’язку з цим доцільним є приділити увагу розгляду методичних аспектів визначення рекреаційної місткості території та норм рекреаційного навантаження.

В. Павлов та Л. Черчик вважають, що важливими оціночними показниками для природних комплексів є стійкість, ступінь рекреаційної дигресії, рекреаційне навантаження, місткість території [3]. Стійкість природних комплексів до рекреаційних навантажень – це здатність їх залишатись відносно незмінними протягом певного періоду, незважаючи на зовнішні та внутрішні подразники [4].

Рекреаційна дигресія – це порушення природного середовища в результаті впливу на нього рекреантів. Ступінь дигресії природного середовища знаходиться в прямій залежності від рекреаційного навантаження і стійкості до нього природних комплексів. В основу визначення рекреаційного навантаження покладено тривалість перебування відпочиваючих на рекреаційних територіях протягом всього комфортного періоду [3].

Рекреаційне навантаження – це допустима кількість рекреантів на одиницю площі, які одночасно можуть перебувати на даній території, після її пристосування до рекреаційних потреб, яка не викликає негативних наслідків в природному середовищі. Показник рекреаційного навантаження залежить від особливостей ландшафтної будови і функціональної спрямованості рекреаційного використання території [2].

Для різних природних комплексів рекреаційне навантаження зимою коливається від 20 % для приморських до 80 % для гірських територій відносно літнього періоду, що пов\’язано із специфікою рекреаційної діяльності в різні сезони року.

Виходячи з цих даних встановлені нормативні показники рекреаційного навантаження для різних природних комплексів України (табл. 1.).

Дані нормативи складані на основі наукових праць [5-6] і дають загальне уявлення про норми рекреаційного навантаження на різні природні комплекси.

Таблиця 1. Нормативні показники рекреаційного навантаження на природні комплекси

Природні

комплекси

Нормативи рекреаційного навантаження, (осіб/км2)

Літо

Зима

Міn.

Max.

Сер.

Міn.

Max.

Сер.

Приморські

300

500

400

60

100

80

Озерні

80

150

115

16

45

30

Річкові

50

80

65

16

24

20

Низовинні

80

120

100

30

50

40

Горбогірні, височинні

100

150

125

40

60

50

Гірські

110

200

155

60

160

110

Існує декілька підходів до визначення рекреаційних навантажень (А.І. Тарасов, Н.С. Казанська, І.В. Середін, В.П. Чижова та ін.) і відповідне їм різноманіття одиниць виміру, наприклад, осіб*год/га; осіб/добу; осіб/добу*га; осіб/га та т.д. З нашої точки зору, найбільш зручною для практичного застосування являється одиниця рекреаційного навантаження – особа на добу на 1 га, яка означає, що на протязі дня (8 годин) сприятливого для рекреації періоду на площі в 1 га знаходився один відпочиваючий або турист.

Одним з показників, що характеризує придатність лісів до рекреації, є коефіцієнт рекреації (Кр), який визначається відношенням витоптаної площі до загальної площі ділянки. З допомогою коефіцієнту рекреації встановлюють стадію рекреаційної дигресії. Так, при Кр менше ніж 0,05 має місце 1 стадія дигресії, при Кр 0,05-0,1 – 2 стадія, 0,1-0,3 – 3 стадія, 0,3-0,6 – 4 стадія, 0,6 та більше – 5 стадія [7].

Степінь рекреаційної дигресії залежить від рекреаційного тиску і стійкості природних комплексів. В свою чергу стійкість природних комплексів до рекреаційного тиску залежить від багатьох факторів: ґрунтового покрову, степені ерозії, крутизни схилів, породи, віку насадження, вологості, місця розташування, та інших. На основі наукових досліджень визначається стійкість природних комплексів, щодо рекреаційного тиску і встановлюється критичний тиск. При цьому, під критичним тиском ми розуміємо такий тиск, при якому природні комплекси деградують повністю (без жодної здатності до самовідновлення).

Значення критичного тиску залежить від стадії рекреаційної дигресії, порід та місцезростання. Математичний зв\’язок між рекреаційним тиском і стадіями характеризується такою залежністю [8]:

Д = 0,44*р 0,2715, (1)

де р – рекреаційний тиск, годин на 1 га протягом року; Д – стадії дигресії.

Нормативна щільність відпочиваючих регулюється шляхом рівномірного їх розподілу на рекреаційних ділянках та розосередження на більші площі. Якщо фактична щільність відпочиваючих перевищує гранично допустиму, необхідно провести відповідні організаційно-технічні і лісогосподарські заходи з метою підвищення рекреаційної ємності лісових насаджень [9].

Необхідно також відзначити, що при розрахунках допустимого рекреаційного тиску слід враховувати не тільки екологічні властивості природних компонентів, але і форми рекреації, з якими рекреанти впливають на них. Не підлягає сумніву те, що рекреант чи турист, який ходить пішки лісовими стежками завдає менше шкоди рекреаційним ресурсам, ніж той, який приїжджає до лісу на автомобілі. На основі експертних оцінок встановлюється шкідливість різних форм рекреації відносно бездорожньої, яка приймається за 1 [9]. Експертним шляхом встановлено також, що з розрахунку на 1 людино-годину, форми рекреації різняться за шкідливістю в 1500 разів. Це досить важливий факт і його не варто ігнорувати при оптимізації використання лісів, особливо приміських.

Раціональне використання лісів для рекреації та туризму - одна з найважливіших еколого-економічних проблем лісокористування. Системний, комплексний та цілеспрямований характер рекреаційного лісокористування дозволяє ефективно застосовувати методи оптимізації.

Для оптимізації рекреаційного навантаження можна використовувати загальновідому модель лінійного програмування. Необхідно відзначити, що ця економіко-математична модель володіє інтегруючими властивостями, оскільки дозволяє розрахувати оптимальні умови організації рекреації, забезпечуючи при цьому захист біоценозів від деградації. Критерієм оптимізації цієї моделі є максимально допустиме рекреаційне навантаження. Загальний вигляд економіко-математичної моделі такий:

при обмеженнях

при Хij >0, (5)

де і – види лісової рекреації;

 j – типи умов місцезростання;

 аi – площа, яку займає і – тий вид лісової рекреації;

 bj – плоша, яку займає j – тий тип умов місцезростання;

 Р – максимально допустиме рекреаційне навантаження;

 Хij – площа виділу;

 pij - допустиме рекреаційне навантаження на 1 гектарі і – того виду лісової рекреації для j- того типу умов місцезростання.

Вплив видів лісової рекреації на допустиме рекреаційне навантаження враховується з допомогою коефіцієнту екологічної шкідливості. Коефіцієнт екологічної шкідливості характеризує рівень впливу на ліс певних видів лісової рекреації. Використання в економічній моделі економічних та соціальних обмежень значно підвищує достовірність отриманих результатів роботи моделі.

Розрахувавши максимальне рекреаційне навантаження без нанесення шкоди лісовому фонду, наприклад, в годинах за рік, та знаючи кількість годин проведених в лісі однією людиною протягом року, можна взнати скільки щорічно лісництво може приймати відпочиваючих щорічно.

Рекреаційні навантаження, що визначають межі переходу природного комплексу з однієї стадії дигресії в іншу, використовують для встановлення рекреаційної місткості території [3].

Існує кілька визначень поняття рекреаційної місткості території:

– максимальна здатність території прийняти рекреаційне навантаження (Швихтенберг);

– сукупне рекреаційне навантаження всіх лісових ділянок території, що вивчаються, яке приводить їх до певної стадії рекреаційної дигресії (Генсирук);

– розмір здатності привабливої для відпочинку території забезпечувати деякій кількості рекреантів психофізіологічний комфорт і спортивно-оздоровчу діяльність без деградації природного середовища чи антропокультурних комплексів (Реймерс).

Розрахунок рекреаційної місткості, як правило, проводиться за наступною формулою:

, (6)

де Е – екологічна місткість території, люд./дн.;

 ni - максимальне значення навантажень, які приводять природні комплекси 1-го класу стійкості відповідно до 1-ї або 2-ї стадії дигресії, люд./дн.га;

 Si- площа природного комплексу 1-го класу стійкості до рекреаційного навантаження, га.

В залежності від функціонального зонування території, наявності площ, де рекреаційна діяльність обмежується господарськими, адміністративними та іншими причинами, екологічна місткість шляхом вводу відповідних поправочних коефіцієнтів зменшується. З врахуванням цих коефіцієнтів визначається технологічна рекреаційна місткість території.

Такими обмежуючими факторами є:

– наявність природоохоронних об\’єктів, що визначає величину понижуючого природоохоронного коефіцієнта kоп;

– наявність лісогосподарських об\’єктів цільового призначення (розсадники, плантації, лісонасінневі ділянки, відтворювальні ділянки для мисливської фауни), що визначають величину понижуючого лісогосподарського коефіцієнта kлг;

– наявність ділянок, використання яких для рекреації практично неможливе (непрохідні або важкопрохідні болота, велика віддаль до доріг), що визначає величину понижуючого коефіцієнта доступності kд;

– наявність кар\’єрів з вибуховим способом добування сировини, підприємств з шкідливими викидами, відстійників, міських звалищ визначає величину понижуючого санітарного коефіцієнта kс.

Таким чином, технологічна рекреаційна місткість визначається за формулою:

Em = Ee (kop, kлг, kд, kс), (7)

де Em - технологічна рекреаційна місткість, люд./дн.;

 Ee - екологічна рекреаційна місткість, люд./дн.;

 kop, kлг, kд, kс - відповідні понижуючі коефіцієнти.

Рекреаційна місткість території один з найважливіших показників при плануванні рекреаційно-туристського господарства, в тому числі в процесі формування спеціальних (вільних) економічних зон туристсько-рекреаційного типу.

Рекреаційна місткість - це загальна кількість осіб, які можуть одночасно перебувати на даній території, не завдаючи шкоди природному середовищу. Рекреаційна місткість пов\’язана з рекреаційним навантаженням і залежить від норми навантаження, площі рекреаційної території, часом перебування рекреантів в її межах, тривалості сприятливого погодного періоду [2].

У науковій праці під редакцією Долішнього [2] пропонується рекреаційну місткість визначати для кожного сезону окремо за формулою:

, (8)

де Vi - рекреаційна місткость і-ї території, осіб;

Ni - норма рекреаційного навантаження на і-ту територію, осіб/км2;

Si - площа і-ї рекреаційної території, км2;

C - тривалість рекреаційного періоду, днів;

Ді - середня тривалість перебування туристів і відпочиваючих на і-й території, днів.

Також пропонується, крім визначення рекреаційної місткості території визначати місткість рекреаційних центрів [2].

Місткість рекреаційних центрів (курортів, туристичних, оздоровчих, відпочинкових комплексів) - це одночасна кількість рекреантів, які можуть перебувати в даному центрі, не порушуючи в ньому і на прилеглих територіях екологічної рівноваги.

Місткість рекреаційного центру залежить від величини центру, природних умов, цінності рекреаційних ресурсів і визначається за формулою:

,                                (9)

де Mi - рекреаційна місткість і-го центру, тис. осіб;

Knyi - коефіцієнт природних умов і-го рекреаційного центру;

Kpi - коефіцієнт цінності рекреаційних ресурсів і-го центру;

Hi - кількість жителів населеного пункту, де розміщений і-тий рекреаційний центр, тис. осіб:

Kk - коефіцієнт комфортності.

Коефіцієнт природних умов (Knyi) визначається фізико-географічними особливостями розміщення рекреаційно-туристичного центру і становить для низовини - 1,0; для височини і горбогір\’я - 1,25; для гірських територій - 1,5.

Значення коефіцієнта цінності рекреаційних ресурсів (Kpi ) показані в таблиці 2.

Таблиця 2 Коефіцієнти цінності рекреаційних ресурсів України

Регіони

Kpi

Південний берег Криму

3,0

Південно-східне узбережжя Криму

2,5

Західне узбережжя Криму

2,2

Піннічно-західне узбережжя Чорного моря

2,0

Узбережжя Азовського моря

1,5

Карпатський регіон

2,3

Інші території

1,5

Коефіцієнт комфортності (Kk) враховує оптимальне співвідношення між кількістю постійних жителів населеного пункту і максимальною одночасно чисельністю рекреантів, які можуть перебувати в даному рекреаційному центрі, не порушуючи загальних умов комфортності. З цієї точки зору оптимальною вважається частка 15-18% рекреантів від кількості жителів населеного пункту. Отже, Kk може коливатись від 0,15 до 0,18.

Слід відмітити, що визначення місткості рекреаційних територій та рекреаційних центрів, на нашу думку, є найбільш зручним саме за формулами 8 та 9, оскільки всі дані, необхідні для їх розрахунку є доступними.

За даними багатьох науковців резерви освоєння рекреаційного потенціалу України цілком достатні для забезпечення перспективного розвитку рекреаційного комплексу в екологічно допустимих межах. Однак, слід відзначити, що надмірна ескалація рекреаційних об\’єктів в окремих зонах може нанести загрозу природному середовищу, що може викликати деградацію ландшафтів внаслідок перевищення норм граничних навантажень. Зокрема, досягнуті в Карпатському регіоні (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області) показники обслуговування рекреантів нижчі від можливих з врахуванням природно-ресурсного потенціалу й екологічних обмежень в 3-4 рази [2]. Однак, незважаючи на значний резерв між існуючим навантаженням і нормативними показниками рекреаційної місткості ландшафтів, сумарна місткість окремих рекреаційних центрів, зокрема Славська, Трускавця та багатьох рекреаційно-туристичних центрів Криму, особливо його південного узбережжя, вже сьогодні близька до оптимальної. Тому, слід акцентувати увагу на необхідності комплексного підходу до формування перспективної політики розвитку рекреаційної індустрії, усестороннього обґрунтування пріоритетів, темпів і методів її реалізації.

Збільшення рекреаційної місткості України є можливим, якщо належним чином підготувати території до підвищених рекреаційних навантажень, створити спеціалізовану інфраструктуру, постійно підвищувати екологічну культуру населення тощо. Акцент потрібно робити саме на розвиток збалансованого (сталого) туризму, який відповідає потребам сучасних туристів і регіонів, які їх приймають, та водночас зберігає й приумножує можливості на майбутнє. Однак, в Україні принципи сталого туризму знаходяться в стані зародження і стосуються, в основному, заповідних територій.

Однією з прогресивних та перспективних форм туризму, що може забезпечити рівновагу в природному середовищі при його використанні та приносити значні прибутки є не туризм, як такий, а екотуризм, для розвитку якого в Україні є всі передумови. Крім того, попит на екотуризм незмінно зростає. Однак, слід відмітити, що оскільки сьогодні не існує універсальних визначень екотуризму і екотуристів, то відповідно не існує достовірних даних щодо кількості екотуристів. За оцінками експертів, в залежності від регіону екологічний туризм складає біля 40-60% міжнародного туризму [10].

Отже, необхідно дотримуватись жорстких екологічних регламентів в процесі реалізації практичних дій при розвитку індустрії туризму. Дуже важливо, щоб, по-перше, розміщення і місткість рекреаційних об\’єктів враховували фізико-географічні умови території; по-друге, фактичне рекреаційне навантаження на ландшафт не перевищувало норм його природної рекреаційної місткості; по-третє, мають виконуватись усі санітарно-екологічні норми як на рівні рекреаційних центрів, так і окремих об\’єктів [2]. Слід також відзначити, що розвиток рекреаційної галузі можливий лише на основі економічної оцінки його потенціалу, переходу її на ринкові умови господарювання. Але на даний час не існує єдиного підходу до визначення вартісної оцінки рекреаційно-туристичних ресурсів, що потребує окремих наукових досліджень.

Література

1. Савенко В.Н., Байрамов О.Б. Туризм как одна из сфер внешнеэкономической деятельности. // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Збірник наукових праць. Донецьк: ТОВ “Лебідь”, КП “Регіон”, 1998.-C. 151-153.

2. Науково-методичні засади реформування рекреаційної сфери / Кравців В.С., Гринів Л.С., Копач М.В., Кузик С.П. – Львів: НАН України. – ІРД НАН України. – 1999.

3. Павлов В.І., Черчик Л.М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, практика, перспективи: - Монографія. Луцьк: Надстир’я, 1998.– 124 с.

4. Рекреация: социально-экономические и правовые аспекты. Ред. Мамутова В. К. и др. – К.: Наук. думка, 1992. – 143 с.

5. Wyrzykowski J. Geograficzne uwarunkowania rozwoju turystyki wypokzynkowej w Polsce.- Wroclaw: Wyd. PWN, 1986. - S.82, 98.

6. Рекреационное использование территории и охрана лесов.- М.: Лесн. пром., 1986.-С. 156.

7. Генсирук С. А. и др. Рекреационное использование лесов. – К.: Урожай, 1987. – 246 с.

8. Тарасов А. И. Рекреационное лесопользование. – М.: Агропромиздат, 1986. – 176 с.

9. Середін В. І., Парпан В. І. Ліс – бази відпочинку. Ужгород: Карпати, 1988. – 107, 121 с.

10. Костюшин В.А. Воздействие рекреации на живую природу.– К.: Национальный экологический центр Украины, 1997.– 42с.

Summary

METHODS ASPECTS OF RECREATIONAL AND TOURISM RESOURCES EVALUATION

E. Kulchytska, G. Shymechko

Ukrainian State University of Forestry and Wood Technology,

Ivan Franko National University of L\’viv

L’viv, Ukraine

The aim of the article is consideration of the existing methods of the recreational volume of the territory. Touristic activity conditions and development trends in Ukraine were defined. The place of sustainable tourism was also discovered in the frame of sustainable development conception.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.