Апр 30 2002

КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ І ПРИРОДОЗНАВЧІ СУБСТАНТИ

Опубликовано в 00:54 в категории Экология и туризм

КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ І ПРИРОДОЗНАВЧІ СУБСТАНТИ

ЕКОТУРИЗМУ

В.І. Гетьман

Міністерство екології та природних ресурсів України, м. Київ

Організацією Об\’єднаних Націй 2002 рік об\’явлений міжнародним роком екотуризму, в розвитку якого вагома роль належить об\’єктам природної та культурної спадщини

1. В сучасному антропогенізованому світі, у витворених цим світом наукових природоохоронних концепціях (починаючи з Концепції стійкого екологічно безпечного розвитку, прийнятої світовою спільнотою держав на Конференції ООН з питань розвитку і природного середовища в Ріо-де-Жанейро, 1992) людина розглядається виключно в аспекті економічних (виробничих) відносин або реальних відносин власності безвідносно до нації, етносу, природи, культури, тобто без національних надбань у сфері природної та культурної спадщини. Таку тенденційно і релятивно трансформовану помилку формування світогляду сучасної "запрограмованої" на бізнес людини покликаний виправляти екотуризм, здійснюваний з максимальним наближенням до ще відносно збережених природних та історико-культурних територій та об\’єктів.

Одним з базових концептуальних положень екотуризму автором вбачається витворення в туристів, відпочиваючих інтелектуально-гуманістичного світобачення та патріотичного ставлення до природної і культурної спадщини, історії власної батьківщини (1).Таке світобачення передбачає злиття, вростання життєвої долі кожного громадянина з долею землі, на якій вона проживає (за Тейяр де Шарденом це називається народженням Духу Землі (8).

Інтелектуально-гуманістичне світобачення подібного гатунку є синкретичним, бо включає типи мислення на рівні магії, релігії, науки. Водночас воно екологічне, бо забезпечує здійснення суспільством контролю над природним середовищем, втрата якого за свідченням відомого англійського дослідника історії Арнольда. Дж. Тойнбі призводила до зникнення цілих цивілізацій (7).

2. Культура нації (етносу) є екологічним явищем, так як визначається (детермінується) природним середовищем, в якому живе відповідне населення. Інакше кажучи, культура кожного етносу є культурою екологічною (3). Ще в V ст. до народження Ісуса Христа "батько історії" Геродот (485 – 425 р.р. до н.е.) в своїй “ Історії” показав, якими неповторними рисами можуть відрізнятися культури різних народів, сформовані в природних екологічних нішах свого місцезнаходження (скіфи, савромати, агафірси, андрофаги, неври, будини тощо).

В наш час поголовної глобалізації, коли стираються і нівелюються не тільки національні, а й суто індивідуальні якості людини, особливої гостроти набувають нинішні контакти між окремими культурами із-за відсутності реального діалогу. Сучасна глобалізація суспільного життя уніфікує особистості і народи по штучному шаблону техноцивілізації, обкрадаючи їх своєрідність та неповторність.

Не кращим чином обійшлася глобалізація з навколишнім природним середовищем. Екологічна криза, спричинена відомими чинниками (енергетичний, сировинний, продовольчий, що викликані в першу чергу демографічним) має у своїй основі також кризу етичну, кризу людських стосунків, взаємовідносин людини і природи.

Засобами культури люди творять своє довкілля, адаптуючись таким чином до нього. Одним з таких шляхів пристосування до постійно змінюваного природного середовища виступає екотуризм, зокрема науково-пізнавальний, здійснюваний через об\’єкти природної та культурної спадщини, які становлять національні надбання.

3. В розвитку сучасної науки актуальними стали три загальні напрямки – гуманізація, екологізація та глобалізм. Заслуговує на увагу розроблювана в рамках першого з них теорія гуманістичного ресурсного потенціалу ландшафтів. Під останнім розуміються природні та антропогенні ландшафтні властивості – унікальні, особливі та звичайні, здатні пробуджувати людські почуття, звертати увагу, викликати пізнавальний або науковий інтерес, впливати на формування людської особистості(5).

У зв\’язку з тим, що зараз формується нове наукове уявлення про ландшафт, в який, крім природних, включаються історико-культурні утворення, все більшого значення набувають ландшафтно-рекреаційні гуманістичні ресурси. Останні включають естетичну привабливість, різноманіття (різнобарвність), атрактивність, унікальність, мальовничість та інші ландшафтні властивості та ознаки місцевості (багатоголосся пташиного співу, жаб\’ячу "симфонію" надвечір\’я), які мають оздоровлюючий вплив на відпочиваючих. Їх вивчення пов\’язане з рекреаційним освоєнням територій, з розвитком перцепційної географії та історії (науки сприйняття), а в європейських країнах – екології людини (5).

4. З поняттям ландшафтно-рекреаційних гуманістичних ресурсів перегукується суб\’єктивна категорія гуманістичної цінності ландшафту (не ціни, якої ніяка економічна наука не визначить), яка включає: археологічну значущість, історичну, етнокультурну, меморіальну (пов\’язану з іменами знаменитостей) тощо.

Зазначимо, що поняттям ціни і цінності, їх виокремленню (що до речі було зроблено вперше) багато уваги приділив видатний український вчений-економіст М.І. Туган-Барановський (займав посаду міністра з фінансово-економічних питань в уряді Української Народної Республіки).

5.Загальною еквівалентною компонентою природної та культурної спадщини будь-якого народу можна вважати естетичну категорію краси. Ідеал краси, як такої, мінявся за історичними епохами, і кожним етносом вироблявся свій, властивий певному "часовому зрізу". Тобто це поняття просторово-часове, національне, індивідуальне (як краса мінералу, наприклад, для О.Є. Ферсмана). Відомий німецький вчений А. Геттнер у своїй праці "Географія, її історія, сутність і методи" (1937, с.192) пише: "Ідеалом краси ландшафту були в минулі часи затишні місця, як, наприклад, у Франції, ще в часи Людовика XIV – ландшафт на Луарі, який зараз здається нам скучним. Альпи були на протязі століть предметом жаху і тільки в кінці XVIII століття стали предметом захоплення. Іще пізніше було завойовано визнання краси степу і моря; загалом можна сказати, що з підвищенням культури, особливо міської, краса культурного ландшафту ціниться менше, а краса дикої природи, що раніш не признавалася, все більше і більше завойовує наші симпатії".

Краса дикої природи, що зберігається на заповідних територіях, в сучасному антропогенно перевантаженому світі все більше стає безцінним еталоном, мірою та критерієм прекрасного. Вона впливає і буде впливати в майбутньому на релігію, філософію, мистецтво, науку і, можливо, визначатиме матеріальний і духовний розвиток людства, що стане ще одним підтвердженням всім відомого, вже аксіоматичного, афоризму Ф.Д. Достоєвського про те, що краса врятує світ.

Основним заняттям відвідувачів (екотуристів) національних природних і регіональних ландшафтних парків не може бути класична рекреація (загальнооздоровчий відпочинок). Для них основне - високодуховне спілкування з природою, що викликає чисті почуття, сприяє інтелектуальному збагаченню, фізичному наповненню здоров\’ям. Але в природно-заповідній мережі України мало місцевостей з відносно незайманою, вилученою з господарського використання, дикою природою, яку можуть спостерігати екотуристи. А це – найбільш суттєва особливість, атракція, національних і природних парків світу.

Загалом краса, мистецтво є фактором формування культурного ландшафту (2), наукову трактовку якого ще в 1920 році запропонував О.Шлютер.

6. Неперевершена гуманістична цінність притаманна природно-заповідним територіям та об\’єктам – національним природним і регіональним ландшафтним паркам ("Святі Гори" на Сіверському Дінці, "Дністровський каньйон" на Тернопільщині), заказникам ("Великий каньйон" в Криму), дендропаркам (славнозвісні уманська "Софіївка", "Олександрія" в Білій Церкві), паркам-пам’яткам садово-паркового мистецтва ("Тростянецький" на Чернігівщині) та, звичайно, історико-культурним, історико-архітектурним об\’єктам України (зокрема, віднесеним до Всесвітньої культурної спадщини: Києво-Печерська лавра, Софіївський собор у Києві, "Старий Львів"; пропонується включити до цього списку "Стару фортецю" і, загалом, Національний історико-архітектурний заповідник "Кам\’янець").

Нещодавно Україна заявила світовій громадськості, що має унікальні природні об\’єкти, які потребують охорони та збереження на всесвітньому рівні. У штаб-квартиру ЮНЕСКО в Парижі 30 червня 2000 року Міністерством екології та природних ресурсів було передано складений у відповідності до вимог прийнятої у листопаді 1972 року Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини перелік таких об’єктів, до якого ввійшли: Подільські Товтри, Канівські гори, Карадаг, Поліські болота та Словечансько- Овручський кряж, Святі Гори.

Природа, що зберігається на заповідних територіях, має ще багато неусвідомлених людиною цінностей. Через неповноту та поверхневість сучасних знань вони не можуть бути виявлені на даний час. Багато-що в нашому житті знаходиться за межами людського досвіду, тобто суть апріорне.

Одною з таких ще не до кінця усвідомлених суспільством цінностей є рекреаційна, що властива природно-заповідним територіям та об’єктам, зокрема національним природним та регіональним ландшафтним паркам України, в яких охороняються природні та історико-культурні комплекси і які покликані сприяти розвитку екотуризму. Вони повинні служити святій справі патріотичного виховання, особливо молоді, в дусі шанування рідної природи та історії.

7. Найкращою формою синтезу раціонального та емоціонального за А.Ю. Ретеюмом є краєзнавство, яке (якщо його розглядати в національному контексті) становить ще не підняту цілину для розвитку екотуризму (6, с. 23). Поняття малої батьківщини, під яким розуміють емоційне ставлення до рідного краю, рідної хати, до всього, що визначається своїм, посідає чільне місце в системі загальнолюдських цінностей. Це поняття означає шанобливе ставлення до традицій і звичаїв місцевого населення, до його історико-культурного спадку, що є одним з визначальних положень екотуризму.

P.S. Якщо доля землі стає долею людини, тобто відбувається ідентифікація етносу з природним середовищем, що саме передбачає наша концепція екотуризму(2), звершується розквіт краю ( хотілося б України), в противному випадку – втрата контролю над природним середовищем і зникнення нації, про що говорять численні приклади з багатовікової історії цілих народів і навіть цивілізацій.

Література

1. Гетьман В.І. Концептуальні питання екотуризму в контексті збереження ландшафтного різноманіття. – Рідна природа., 2001, № 2. - с.34-35.

2. Веденин Ю.А. Искусство как один из факторов формирования культурного ландшафта. \\\\ Изв. АН СССР. Сер. геогр. – 1988, №1. – С. 49-56.

3. Дробноход М.І., Вольвач Ф.В. Екологія як навчальна дисципліна: проблеми методології та змісту.\\\\ Освіта і управління, 1997, № 1.- С.13-38.

4. Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (ратифіковано Верховною Радою УРСР 4 жовтня 1988 р.).

5. Пащенко В.М. Теоретические проблемы ландшафтоведения. - К.: Наукова думка, 1993. - 283 с.

6. Ретеюм А.Ю. Земные миры. – М.: Мысль, 1998. – 268 с.

7. Тойнбі Арнольд Дж. Дослідження історії. – К: 1995, т.1. – 615 с.

8. Шарден ПьерТейяр де. Феномен человека. – М.: Наука, 1987. – 240 с.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.