мая 15 2001

Проблеми правового регулювання

Опубликовано в 14:37 в категории Туризм на Чёрном море

Проблеми правового регулювання

тіньової зайнятості населення

в туристичній галузі

П.В. Мельник, Г.Г. Старостенко

Академія державної податкової служби України, м. Ірпінь

Розвиток туризму в регіонах України має значні можливості та перспективи. Він спроможний дати важливий імпульс для соціально-економічного розвитку як всієї держави, так і її регіонів, областей, районів, міст, сіл. Адже на зламі тисячоліть туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. За прогнозом Всесвітньої туристичної організації, туризм визнано найпріоритетнішою галуззю світового господарства ХХІ століття. Невід\’ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь.

Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активної підтримки з боку уряду у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури, необхідно освоювати нові ринки, підтримувати співпрацю державного та приватного секторів туризму та виведення з тіньового сектору туристичних послуг.

Регіональні аспекти дослідження розвитку туризму набувають особливої актуальності у сучасний період розвитку України, коли характер економічних, соціальних і демографічних процесів має велику територіальну строкатість. Це обумовлюється регіональними відмінностями соціально-економічного розвитку, що складався в минулі роки, та особливостями глибоких змін в усіх сферах господарства і, перш за все, у сфері економічної діяльності, які пов\’язані з формуванням ринкових умов господарювання у сучасний період.

Територіальні відмінності в рівнях економічного розвитку, характер природних умов і ресурсів, етнічних, національних та соціальних особливостей населення, його трудового та інтелектуального потенціалу та форм розселення разом з політичними та іншими особливостями формують специфічний для кожного регіону спосіб життя людей. На нинішньому етапі суспільного розвитку, коли

посилюється реальна економічна самостійність регіонів і місцевих адміністрацій у вирішенні соціально-економічних питань розвитку територій, особливої ваги набуває завдання розвитку теорії територіальної організації суспільства, яка була б науковою базою для прийняття практичних рішень на загальнодержавному і регіональному рівнях. Зараз в умовах глибокої економічної кризи основна увага державних органів зосереджена на вирішенні економічних питань, що цілком природно. Але разом з тим вирішення цих питань неможливе без розв\’язання інших проблем функціонування населення, його зайнятості та відпочинку.

3айнятість – це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів з метою його участі у суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Ця сукупність соціально-економічних відносин знаходить свій вияв у певних економічних категоріях, таких як індивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність праці, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.

Якщо врахувати весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються у понятті зайнятість населення, то це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення та їх участь у суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход.

Розрізняють стандартну та нестандартну форми зайнятості. Стандартна поділяється на повну, неповну, раціональну й ефективну. Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім\’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Повною є зайнятість протягом певного нормативного для даної країни робочого періоду. Відповідно всі особи найманої праці чи самозайняті, які протягом поточного періоду працювали повний нормативний робочий час (для України це 40-годинний робочий тиждень), є повністю зайнятими. Нормативна тривалість робочого періоду визначається за законодавством і може бути різною для різних професійних груп.

Неповною зайнятістю вважається зайнятість менше нормативної тривалості робочого періоду; окремим видом неповної зайнятості є часткова, яка відрізняється своєю добровільністю або вимушеністю.

Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих регіонів тощо. Ефективна зайнятість – це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

За кількістю робочих місць, що їх займає одна особа, розрізняють первинну і вторинну зайнятість.

Первинною є зайнятість на одному робочому місці. У термінах статистичного обліку України первиною вважається зайнятість на тому підприємстві, де знаходиться трудова книжка працюючого.

На відміну від первинної, вторинна зайнятість не вимагає такого документального оформлення; відповідно, вторинною є зайнятість, додаткова до первинної; строго кажучи, вторинною може бути зайнятість на двох чи більше робочих місцях (на кожному поза основним місцем роботи).

Інколи замість термінів "первинна" і "вторинна" зайнятість вживаються "основна" і "додаткова" зайнятість; відмінність полягає в тому, що основною є зайнятість на робочому місці, яке відповідає одному з таких критеріїв: наявність трудової книжки; найбільший доход; максимальний обсяг відпрацьованого часу.

Якщо стандартна зайнятість обов\’язково є реєстрованою, то нестандартна може бути як зареєстрованою, так і незареєстрованою. Остання за своїм характером розподіляється на тіньову та кримінальну. Розмежування тіньової і кримінальної зайнятості зроблено на основі того, що під тіньовою зайнятістю необхідно розуміти, насамперед, участь фізичних осіб у тіньовій економічній діяльності з метою отримання основного чи додаткового доходу. Під кримінальною ж зайнятістю необхідно розуміти невиробничий вид незареєстрованої діяльності, а тому більшість економістів вважають, що дана проблема носить неекономічний характер. Сюди включаються крадіжки і перепродаж краденого, рекет, наркобізнес, корупція, проституція, послуги кіллерів. Тому природним є те, що надвисокі протиправні доходи уникають участі у податковій системі. Однак владу більше цікавить припинення виробництва та послуг цього сектора, ніж сплата податків від них.

Нелегальна зайнятість – зайнятість, яка, в принципі, могла б враховуватися і контролюватися державою, але платниками податків навмисно приховується. Причинами тут виступають різного роду фактори, серед яких основними є: високі податки, правовий нігілізм, безпека функціонування бізнесу тощо.

Неформальна зайнятість – це явище, що супроводжує тіньову економіку і є складовою тіньової зайнятості, це – сукупність економічних відносин, пов\’язаних з участю громадян, фізичних осіб у рамках дозволеної законом економічної діяльності, що здійснюється ними самостійно чи в межах дрібних виробничих одиниць, результати якої, в силу різних причин (головні серед яких – законодавче неврегулювання, висока ступінь бюрократичних перепон з боку держави), не враховуються офіційною статистикою.

Функціонування неформальної зайнятості відбувається в рамках так званого "неформального сектора". Якщо зайнятість населення є формою споживання ресурсів ринку праці, тобто формою його функціонування, то неформальна зайнятість є формою споживання ресурсів неформального сектора, а саме зайнятих у тих виробничих одиницях, які до нього належать.

Основною рисою неформального сектора є відсутність реєстрації та сплати податків. Проте, це не завжди є результатом свідомого ухилення від сплати податків і внесків на соціальне забезпечення або ж порушення законодавства – дуже часто реєстрація не передбачається чинним законодавством або ж пов\’язана з непереборними для невеликих підприємств бар\’єрами.

Неформальний сектор, і відповідно зайнятість населення в ньому, має свою давню історію, починає свій розвиток з часів, коли капіталістичні форми економічних взаємовідносин ще не склалися, тобто панували кустарно-ремісничі форми виробництва.

Неформальний сектор в його сучасному вигляді для України є новим явищем. Окремі види неформальної зайнятості існували і в Радянському Союзі (репетиторські послуги, догляд за дітьми, сезонна здача житла у найм в місцях відпочинку, надання туристичних послуг, кустарне виробництво), але в процесі переходу до ринкових відносин склад, масштаби, характер неформальної зайнятості та її роль в економіці різко змінилися. 3а декілька років зайнятість у неформальному секторі досягла значних розмірів, до його послуг в тій чи іншій мірі звертається більшість населення країни. Неформальний сектор фактично сформувався в самостійний сегмент ринку праці, його вплив на стан зайнятості населення і соціально-економічну ситуацію в країні став настільки великим, що ігнорувати дане явище видається просто неможливим.

3айнятість у неформальному секторі не є чисто економічним явищем. 3 одного боку – це складова частина тіньових економічних відносин, з іншого – вона невід\’ємна від соціальної сфери і соціальних відносин.

Переважання торгівлі та послуг у неформальному секторі України може бути співставним з ситуацією у латиноамериканських країнах. Разом з тим, має місце і кваліфікована професійна діяльність, але торгівельно-посередницька діяльність та надання послуг є незрівнянно вигіднішими виробничої.

Розвиток неформальної зайнятості в Україні можна розглядати як прояв механізму саморегулювання процесів, що відбуваються на ринку праці.

Неповна зайнятість – серйозна економічна проблема для ринкового суспільства. Боротьба з нею завжди була одним із найголовніших завдань уряду у сфері макроекономіки. Причини безробіття різноманітні. Окрім нагромадження капіталу і зростання його органічної будови під впливом науково-технічного прогресу та співвідношення попиту на працю та її пропозиції, до причин безробіття слід віднести: глибокі структурні зрушення в економіці, які породжують диспропорції у структурі попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці; кризові явища в економіці; нерівномірне розміщення продуктивних сил; прагнення громадян знайти кращу роботу, яка б відповідала їх професійній підготовці і вище оплачувалась.

З метою створення сприятливих умов та правового забезпечення сталого розвитку туристичної галузі необхідно внести зміни до проекту Податкового кодексу України. Необхідно запровадити стимулюючу функцію системи оподаткування, яка дозволить підвищити ділову активність населення, значно збільшити кількість і якість платників податків, сформувати в найкоротший термін середній клас – клас власників, створити умови для формування цивілізованих відносин між законослухняними платниками податків і податковими службами. Знизити податковий тягар на доходи громадян, які забезпечують розширене відтворення робочої сили, створюють споживчий попит і забезпечують формування збалансованих економічних пропорцій, закладаючи, у той же час, підвалини для майбутнього переходу до збільшення частки оподаткування доходів громадян і зниження ставок податку на додану вартість. Розробити ефективну економічну модель системи оподаткування, яка б стимулювала процеси сталого розвитку туристичної галузі, розширеного економічного відтворення та детінізації економіки.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.