мая 20 2001

ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ОДЕСИ ЯК КУРОРТНОГО І ТУРИСТИЧНОГО МІСТА

Опубликовано в 20:24 в категории Туризм на Чёрном море

ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ОДЕСИ ЯК КУРОРТНОГО І ТУРИСТИЧНОГО МІСТА

І. І. Каракаш

Одеська національна юридична академія, м. Одеса

Відомо, що постановою Кабінету Міністрів України затверджен перелік населених пунктів, віднесених до курортних[[1]]. Згідно із цим переліком м. Одеса віднесений до курортних міст. Крім м. Одеси до курортних в Одеській області віднесені селища Затока і Сергіївна та села Косівка, Курортне, Миколаївка, Попаздра і Приморське Білгород-Дністровського району, селища Гвардійське і Ліски та села Вапнярка, Крижанівка, Нова Дофінівка і Сичавка Комінтернівського району, села Грибівка, Дальник, Кароліно-Бугаз, Санжійка і Іллічівка Овідіопольського району, села Лебедівка, Приморське і Тузли Татарбунарського району.

Цій перелік був встановлений не за курортними ознаками вказаних населених пунктів, а в зв’язку із введенням курортного коефіцієнту земельної платні відповідно до ст. 7 Закону “Про плату за землю” в редакції від 19 вересня 1996 року[[2]]. Слід відзначити, що діючий Земельний кодекс в якості населених пунктів виділяє тільки міста, селища міського типу і сільські поселення, залишаючи без будь-якої регламентації статус курортних, дачних, робочих та інших видів і різновидностей населених пунктів, які розташовані на території країни. У зв’язку з цим правове становище їх в цілому, і питання правового регулювання землекористування і внесення земельного податку, землевпорядкування та благоустрою, планування та забудови територій не визнаних земельним законодавством населених пунктів зокрема, залишаються проблематичними.

З прийняттям Закону “Про курорти”[[3]] правова ситуація відносно курортів і курортних територій значно змінилася. Закон визначає курорт як освоєну природну територію на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, а також необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, і використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Таким чином визначення поняття курорту випливає з лікувальних та оздоровчих властивостей самої природної території.

Наведене свідчить про те, що ознаки курорту за вимогами Закону “Про курорти” пов’язані не з земельними податками та іншими видами платежів за користування землями чи іншими природними об’єктами, а з наявністю природних лікувальних ресурсів, їх розташуванням на землях оздоровчого призначення і використанням з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації, забезпечення їх особливій охороні, наявністю необхідних будівель, споруд та об’єктів інфраструктури тощо. Разом з цим поняття курорту одночасно містить в собі як ознаки наявності природно оздоровчих земельних територій, які можуть знаходитись у межах населених пунктів і навіть співпадати з територією останніх, так і знаходження соціально-екологічних, лікувально–оздоровчих, реабілітаційно-профілактичних та житлово-побутових об’єктів на зазначених територіях, розташованих за межами населених пунктів. Не рідким явищем на території країні є випадки, коли курорти виконують місто утворюючу функцію, на приклад, курорти і міста, Алушта, Євпаторія, Моршін, Трускавець, Хмільник, Ялта та інші.

Крім цього, за характером природних лікувальних ресурсів Закон у ст. 4 поділяє курорти на види державного та місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються втіх же цілях. За медичним профілем та спеціалізацією вони поділяються на курорти загального призначення та спеціалізовані курорти.

Підставою для прийняття рішення про оголошення природної території курортною, згідно із ст. 7 курортного закону, є наявність на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікування людей. Підготовку та подання клопотань про оголошення природних територій курортними можуть здійснювати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або інші заінтересовані підприємства, установи, організації та громадяни.

Закон встановлює конкретні вимоги стосовно змісту клопотання про оголошення природних територій курортними. Так, відповідно до ст. 8 Закону, клопотання мають містити обгрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристику природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань та інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал. Клопотання про оголошення природних територій курортними подаються до відповідних органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати їх попередній розгляд.

Клопотання про оголошення територій курортними у місячний термін розглядаються: щодо природних територій державного значення - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій обласних та міських рад; щодо природних територій місцевого значення - відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів. У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів погодження клопотань спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними.

Курортний закон передбачає проведення експертизи проектів оголошення природних територій курортними. Так, згідно із його ст. 10, проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до вимог Законів “Про екологічну експертизу”[[4]] і “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”[[5]]. Без висновків таких експертиз рішення про оголошення природних територій курортними не може бути прийнятим.

У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення - місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів до обласних і міських державних адміністрацій. Відповідно до ст. 11 Закону, рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Викладені умови та порядок оголошення територій курортними стосується окремих природних територій з розташованими на них курортно–оздоровчими закладами державного або місцевого значення, а також загального або спеціального призначення. Головна проблема полягає у тому, що Закон “Про курорти” в загалі не передбачає оголошення курортними міста, селища і села. Коли територія оголошується курортною за межами населеного пункту, то особливих проблем її правового статусу не виникає. Але більшість курортних територій і курортів розташовані в містах та інших населених пунктах. Прикладом цього є м. Одеса, на території якої знаходиться десятки курортних закладів із давно визнаним курортним статусом. У зв’язку з цим складається ситуація розташування курортів у курортному місті.

Територія м. Одеси, як і інших населених пунктів Одещини, оголошених курортними, складається не тільки з освоєних природних територій на землях оздоровчого призначення. Вона включає землі загального користування і забудови[[6]], транспорту і промисловості, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного і лісового господарства тощо. Тому виникає проблема ведення не тільки їх окремого обліку в міському земельному кадастрі, а й фактичного відокремлення зазначених земельних ресурсів від земель оздоровчого призначення з метою забезпечення особливої охорони останніх відповідно до вимог чинного законодавства.

Звичайно, за загально визнаним принципом закон не має зворотної сили, у тому числі і Закон “Про курорти”. Але курортний закон вимагає приведення існуючих курортних відносин у відповідність з його положеннями. У зв’язку з цим виникає питання до якої категорії відноситься місто-курорт Одеса: до курорту державного значення чи курорту місцевого значення, чи правовий статус кожного курорту, розташованого у місті, визначається окремо. В останньому випадку немає особливої потреби для віднесення усієї території міста до курортної, крім потреби визначення розмірів земельного податку.

Найкращим шляхом для вирішення зазначеної проблеми на наш погляд є вставлення правового статусу міста-курорту Одеса на прикладі міста-курорту Ялта[[7]]. Проте у даний час питання правового статусу міста-курорту Одеса необхідно буде вирішувати не на підставі президентських указів і урядових постанов, а згідно із вище наведеннями вимогами курортного закону, тобто постановою Верховної Ради на підставі клопотання спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій міської та обласної ради.

До такого висновку призводить і фактичний рекреаційно-туристичний статус міста Одеси і Одеської області. Так, Одещина має 92 природно-заповідні території та об’єктів, у тому числі державного значення - заповідник “Дунайські плавні”, 5 заказників, 2 пам’ятки природи, ботанічний сад Одеського національного університету, Одеський зоопарк, Кардамичівський парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва та місцевого значення - 17 заказників, 42 пам’ятки природи, 19 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 2 заповідні урочища.

Курортне, туристичне і оздоровчо-рекреаційне господарство Одеси відіграє важливу роль в регіоні. Сприятливі кліматичні умови примор’я, численні пляжі, тепла морська вода, лікувальні грязі та мінеральні джерела зумовлюють їх загальнодержавне значення. Серед об’єктів туризму найбільше значення мають художній, історико-краєзнавчий, археологічний, літературний музеї та музей морського флоту в м. Одесі, пам’ятки архітектури XIII - XIX століття, у тому числі фортеця у м. Білгороді-Дністровському, катакомби, музей партизанської слави у смт Нерубайському багато інших туристичних об’єктів. Для міста і області перспективними є пізнавальний, оздоровчий, морський, вітрильний туризм і сімейний відпочинок[[8]]. Розвитку таких напрямів туризму вимагає і Закон “Про туризм”[[9]] та постанова Кабінету Міністрів “Про заходи подальшого розвитку туризму”[[10]].

При усіх складнощах визначення правового статусу території та правового регулювання використання прибережної смуги м. Одеси, яка у даний час використовується не тільки для рекреаційних, оздоровчих і водоохоронних цілей, а для інтенсивного будівництва та розміщення різного роду підприємств, назрілою є питання оголошення її об’єктом природно-заповідного фонду місцевого значення. Чинне природно-заповідне законодавство[[11]] надає такі можливості місцевим органам самоврядування. Для цього прийдеться виконати великий обсяг організаційних, землевпорядних, планувальні, благоустрійні та інші роботи, про що йдеться в Концепції сталого розвитку населених пунктів[[12]]. Адже правовий статус Одеси як курортного, туристичного, оздоровчого, рекреаційне і заповідного міста потребує свого визначення на засадах сучасних вимог існуючого законодавства.

About a legal status of Odessa as resort and tourist city. Karakash I. I. - Odessa national academy law, Odessa. The order of a Cabinet of ministers of Ukraine approves a list of settlements referred to resort, the city Odessa is included also in which one. The resort, tourist and recreational facilities of city execute the relevant role for organization of tourism in locale. Favourable climatic conditions of seaside coast, numerous beaches, warm seawater, medical muds and the mineral sources predetermine his status as resort and tourist city national value, which one should legally be orderly made out.

Література

1. Див.: Про перелік населених пунктів, віднесених до курортних. Постанова Кабінету Міністрів України № 1576 від 28 грудня 1996 року в редакції постанови № 1391 від 15 грудня 1997 року.

2. Див.: Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про плату за землю” від 19 вересня 1996 року. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 45. - Ст. 238.

3. Див.: Про курорти. Закон України від 5 жовтня 2000 року. //Урядовий кур\’єр. - 2000. - № 222.

4. Див.: Про екологічну експертизу. Закон України від 9 лютого 1995 року. //Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 8. - Ст. 54.

5. Див.: Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Закон України від 24 лютого 1994 року. //Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 27. - Ст. 218.

6. Див.: Про планування і забудову територій. Закон України № 1699 від 20 квітня 2000 року.

7. Див.: Про заходи щодо розвитку курортної зони Великої Ялти. Указ Президента України № 313/97 від 9 квітня 1997 року; Про Комплексну програму соціально-економічного розвитку Великої Ялти як курорту загальнодержавного значення. Постанова Кабінету Міністрів України № 9 від 5 січня 1998 року.

8. Див.: Про програму розвитку туризму в Україні до 2005 року. Постанова Кабінет Міністрів України № 702 від 28 червня 1997 року.

9. Див.: Про туризм. Закон України від 15 вересня 1995 року. //Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31. - Ст. 241.

10. Див.: Про заходи подальшого розвитку туризму. Постанова Кабінету Міністрів України № 728 від 29 квітня 1999 року.

11. Див.: Про природно-заповідний фонд України. Закон України від 16 червня 1992 року. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 502.

12. Див.: Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів. Постанова Верховної Ради України № 1359 24 грудня 1999 року.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.