мая 23 2001

Правові основи рибальства в Україні.

Опубликовано в 10:27 в категории Туризм на Чёрном море

Правові основи рибальства в Україні.

М.П.Волик. Л.Д.Пермякова.

Одеська національна юридична академія .  Одеса.   Україна.

         Згідно статті 17 Закону України “Про тваринний світ”  рибальство, як один із видів використання тваринного світу, це - “промислове добування риби, водних безхребетних  і морських ссавців, а також любительське і спортивне рибальство та добування водних безхребетних у рибогосподарських водоймах” [1].

Як свідчить історія,  рибальство є одним з найдревніших способів добування їжі і тією господарською діяльністю, яка на всій земній поверхні  на протязі багатьох віків була  домінуючою, а в деяких регіонах зберегла це значення і до цих пір. Більш пізнішим, як господарча система, став морський промисел.

Однак сліди  обох з названих галузей господарства губляться в сивій давнині.

Встановити історично початок рибної ловлі неможливо.  Вже  з епохи палеоліту  на територіях древніх поселень зустрічаються кістки риб [2]. Враховуючи  тодішню велику кількість риби  в  річках  і  в  морях,  в особливості під час нересту,  можна передбачати, що  на самому початку  періоду рибальства її ловили просто руками, без всяких  пристосувань. Такий спосіб ще до знедавна практикувався    й у нашого народу. Під час масового ходу риби, стоячи проти течії, вони викидали її на берег просто руками. Рибу також легко добували й мешканці морських узбереж. Рибний промисел на той час був одним  із основних промислів населення нашого краю.

Очевидно цей період був лише підготовчим  і рибальство, як самостійну галузь господарства, треба вважати сформованою  з часу  застосування людьми спеціальних, хоч і найпростіших, знарядь  лову.    

По даним науковців, першими знаряддями лову  були  списи, за допомогою яких можна було заколоти рибу прямо з  берега  чи знаходячись в неглибокій, прозорій воді. З часом з’явилися й риболовні крючки, остроги, жерлиці, зубчасті наконечники стріл й гарпуни. Для їх виготовлення переважно використовувались органічні матеріали : дерево, кістка, створи раковини [3].

Виникнення рибальства було викликано цілим рядом причин. На сьогоднішній час встановлено, що діяльність первісної людини напряму була динамічно зв’язана з навколишнім природним середовищем. Очевидно, що суспільство  намагається вибрати таку форму господарчої діяльності,  яка б забезпечила йому отримання максимального енергетичного продукту при мінімальному ризику. Таким чином зміни в географічному середовищі неминуче приводили до змін в господарчій діяльності людини.

Поступовий розвиток рибальства звичайно призвів й до появи такої гілки рибної галузі господарства,  як  рибництво.

Згідно сучасного законодавства “рибництво” є штучне розведення і природне відтворення водних живих організмів, які перебувають в неволі у спеціально створених штучних рибницьких або інших  пристосованих для цього спорудах, ізольованих природних чи штучних водоймах  та інше [4]. 

По свідченням істориків, вирощування риби в ставках  почалося ще з найдавніших часів. Посадка заплідненої  ікри та риби в спеціальні ставки і басейни для вирощування застосовувалися ще в стародавньому Китаї. Зачатки рибництва в Європі відносяться до епохи розвитку римської культури. Римські письменники Варрон, який жив ще  до нашої ери, і Колумела, який написав в 1-му віці до нашої ери книгу про сільське господарство, розказували, що багаті римські патриції будували ставки для  утримання цінних порід риб, де остання не тільки підкормлювалася, а й розводилася [5].

Розвиток ставкового рибництва як галузі сільського господарства відноситься до більш пізнішого часу –  середніх віків. Одне з найстародавніших рибних господарств Європи “Віттінгау”  (Чехословакія) було побудоване в 1358 році. В кінці 14 віку були збудовані ставкові господарства в Галичині, Богемії, Баварії, Франконії та в інших тодішніх державах та провінціях.

 На той час рибу розводили примітивним способом: в одних і тих самих ставках вона нерестилася (розмножувалася) і нагулювалася до споживацької ваги; вирощування її до ринкової ваги  продовжувалося 5-6 років. Єдине, що відрізняло рибництво в середньовікових ставкових господарствах  від ведення господарств  в озерах  було те, що регулювання рибного стада в ставках проводилося шляхом спуску води.

Недосконалість техніки рибництва призводила до того, що в неблагополучні  по метеорологічним умовам роки все потомство гинуло ще у вигляді ікри або в стадії личинок, які тільки виклюнулися з ікри.

Навіть в 17-му сторіччі, коли для розмноження риби і для вирощування молоді обладнували спеціальні ставки і проводили відбір найкращої риби на плем’я, ряд господарств залишалися без приплоду іноді декілька років підряд [6].

В  17-му сторіччі ставкове господарство Західної Європи прийшло в занепад. Багато ставків було спущено і їх дно було  використано під засіви полів та випаси худоби. Такий занепад рибництва був спровокований різким зниженням цін  на продукти тваринництва та промислового рибальства.

Середньовікові форми ведення ставкового господарства з тривалим терміном вирощування риби, виснаження ставків без вживання меліоративних заходів затримували зниження собівартості продукції. Внаслідок чого ставкове господарство не витримувало конкуренції з сільським господарством і промисловим рибальством в ріках, озерах, морях [7].

До початку другої половини 19 століття було досягнуто значне покращання техніки рибництва:  було поліпшено стадо виробників за рахунок швидко ростучих порід коропу; термін вирощування риби був скорочений до 3-х років; введено літування ставків, що забезпечило підвищення їх продуктивності. Такі покращання зробили можливим обновлення і подальший розвиток ставкового господарства.   

         В середині 19 століття починає з’являтися інтерес до ставкового господарства і в Росії. В журналі “Вісник” за 1856 рік професор Усов писав: - “Россия рыбой богата, большой нужды в ней нет, но только в немногих благословенных местностях рыба составляет часть народного продовольствия. В средней же России крестьянин по большей части питается пустыми щами  с  забелкой, кашей с молоком, хлебом да квасом, мясо же едят только по праздникам. Ввести рыбу во всеобщее употребление было бы истинным благодеянием для крестьянина, неутомимым трудом снискивающего  себе насущный хлеб …” [8].

         Як бачимо, не тільки по існуючим недалеким згадкам наших дідів, а й по наявності закинутих, занедбаних, але колись процвітаючих ставкових господарств ми маємо практичне підтвердження актуальності цього питання.

         Однак надії кращих людей того часу щодо розвитку рибництва  та забезпечення свіжою рибою населення, надії нагодувати кожного селянина залишилися мріями, і короп далі столу поміщика й фабриканта не пішов [9].

         Лише на початку 20-го сторіччя великі землевласники та орендатори зайнялися розвитком ставкового господарства. І вже перед початком імперіалістичної війни в царській Росії нараховувалося близько 25 тис. га  таких ставків. Більша їх частина знаходилася в західній Росії, в районах , де після імперіалістичної війни з’явилися нові держави  - Польща, Литва, Латвія, Естонія. А  в  межах  кордонів колишнього  Радянського Союзу  ставкове господарство знайшло свій розвиток  лише на Україні та в Білорусії  [10].   

Таким чином, поступово набравши широких масштабів, система рибного господарства потребувала звичайно свого централізованого керівництва та організації,  в зв’язку з чим  виникла  необхідність в державному управлінні й формуванні  правової бази в цій галузі.

Короткий огляд та аналіз  основних законодавчих документів щодо врегулювання рибальства, що були прийняті на той період і стали фундаментом  сучасного законодавства  по освітлюваним  питанням  є можливим зробити починаючи з 1917 року.

Так,  9 грудня  1918 року  Розпорядженням  Робітничого та Селянського Уряду РСФСР було створено Головне управління по рибальству та рибній промисловості [11].

 Декретом Ради Народних Комісарів “Про реорганізацію Головного управління по рибальству та рибній промисловості в Росії та його органів на місцях” від 26 лютого 1920 року, яким надані Управлінню повноваження та поставлені перед ним задачі були  поповнені та розширені, проголошувалось, що  задачами Управління є " общее заведование и распоряжение всеми промысловыми рыбохозяйственными угодьями в пределах территории Республики со всеми их специальными оборудованиями ..; организация и ведение рыболовного хозяйства, включая добычу и промысловую обработку рыбы и её продуктов в ощегосударственном масштабе, всесторонне развитие и усовершенствование этого хозяйства в организационном и техническом отношениях  и использование его продуктов; снабжение в установленном порядке  предметами рыбопромыслового и судоходного снаряжения и технической одеждой всех рыбопромысловых предприятий Республики, а также их рабочих и ловцов; искусственное рыборазведение и акклиматизация объектов рыболовства в промысловых угодьях; обследование состояния рыболовной промышленности внутри страны и заграницей; наблюдение за правильным применением действующих законов и правительственных распоряжений   в области  рыболовства и рыбоводства; принятие всех вообще мер, вызываемых интересами рыбного хозяйства страны; выработка твердых цен на рыбу и рыбные продукты…”[12].

  Вперше  на законодавчому рівні було  урегульовано таке питання, як  залучення науки до розвитку рибної промисловості.  Пункт “е” зазначеного Декрету проголошував, що однією із задач Управління є також : “Организация  новых и  обьединение существующих научно-прикладных учреждений  в  области промыслового рыболовства, как-то: лабораторий, обществ,  опытных станций,  заводов и подобных учреждений этого рода” [13].

Таким чином, початок в формуванні правової бази по врегулюванню рибальства  та рибництва в країні було покладено.

З часом більше уваги стало приділятися правоохоронним моментам в рибопромисловій галузі. В 1935 році в законодавчих актах Уряду СРСР з’явилися такі нові терміни, як “рибогосподарчі водойми”, “охорона та відтворення рибних запасів”, “правила регулювання рибальства”, “квиток на промисел”, “органи рибопромислового нагляду”, “адміністративний штраф” та інші. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР “Про регулювання рибальства і охорону рибних запасів” від 25 вересня 1935 року завідування водоймами загальносоюзного значення (в рибогосподарському відношенні), регулювання в них рибальства, нагляд за ними, а також проведення заходів щодо відтворення та охорони рибних запасів було покладено на Народний Комісаріат харчової промисловості (в складі Головрибвод) [14].

 В подальшому основні вимоги до організації рибної ловлі, порядку збереження та відтворення рибних запасів на території Радянського Союзу були закріплені в Положенні про охорону рибних запасів і про регулювання рибальства в водоймах СРСР, затвердженому вже Міністерством рибного господарства СРСР та постановою Ради Міністрів СРСР від 15 вересня 1958 року, з послідуючими доповненнями та змінами [15].

Це Положення  діяло майже на протязі 30 років.

Окрім положень та правил  існував цілий ряд підвідомчих актів – інструкцій, листів, вказівок, розпоряджень.

 В 60-х роках в результаті активного розвитку промисловості в державі виникла необхідність в більш посиленому захисті водних об’єктів – річок, озер, морів, як середовища помешкання риби, від забруднення промисловими, побутовими та іншими стічними водами. З цією метою  22 квітня 1960 року Радою Міністрів СРСР було видано постанову “Про заходи по упорядкуванню використання і посиленню охорони водних ресурсів СРСР” [16].

   А в 1974 році вийшов Указ Президіума Верховної Ради СРСР       “Про посилення відповідальності за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоровя людей та для живих ресурсів моря”, яким були визначені за такі порушення не тільки штрафи , а й кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі [17].

Для досягнення найбільш раціонального використання рибних запасів на території СРСР 13 травня 1976 року Постановою Ради Міністрів СРСР було  запроваджено ліцензійний порядок лову цінних порід риби. А 31 січня 1976 року наказом Міністерства рибного господарства № 62 було затверджено Типове положення  про порядок вилову риби цінних порід по ліцензіям, згідно якого  ліцензійний , тобто за плату, вилов цінних порід риби проводився в  окремих водоймах або їх ділянках по рекомендації наукових закладів за згодою Головрибводу, виходячи із стану рибних запасів цінних об’єктів рибальства, вилов яких громадянам був заборонений Правилами рибальства [18].

Промисел морських ссавців здійснювався на підставі спеціальних Правил, які з метою охорони  забороняли добування морських звірів  окремих видів або в певних місцях. Наприклад, Правилами, затвердженими Міністерством рибного господарства СРСР 11червня 1975 року, було заборонено добування дельфінів у Азовсько-Чорноморському басейні. У всіх інших випадках добування морських ссавців здійснювалось лише при наявності дозвільних квитків, які видавалися органами рибоохорони [19].

В 1966 році  був  встановлений порядок добування морських рослин та водних безхребетних . Відповідно затверджених Міністерством рибного господарства СРСР  17 січня 1966 року Правил промислу морських рослин та водних безхребетних,  добування останніх  дозволяється як в порядку промислового лову, так і в порядку любительського та спортивного лову, але на спеціально виділених для цього органами рибоохорони ділянках і за спеціальними дозволами ( їм видається промисловий квиток) [20].

Безпосередньо на території Української РСР на той час додатково крім союзних законодавчих актів діяли: Правила використання водойм, наданих колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам, Правила користування береговою смугою рибогосподарських водойм для потреб рибальства, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 23 березня 1959 року ( в редакції постанови Ради Міністрів УРСР від 21 червня 1983 року), а також Правила любительського та спортивного рибальства у внутрішніх водоймах затверджених наказом Укррибвод від 9 січня 1984 року та Правила змагань по риболовному спорту в УРСР, затверджені Федерацією риболовного спорту Держкомспорту УРСР 25 лютого 1987 року та інші [21].

Вперше поняття “любительського та спортивного рибальства” було запроваджено в 1958 році у вищезгаданому Положенні про охорону рибних запасів і про регулювання рибальства в водоймах СРСР, так як в попередній постанові Ради Народних Комісарів СРСР 1935 року про такий вид рибальства було відмічено лише одним реченням : “ Лов рыбы для личного потребления разрешается всем трудящимся во  всех водоемах, за исключением запретных мест, питомников  и прудовых рыбных хозяйств, с соблюдением правил, установленных органами регулирования рыболовства” [22].

  І тільки в 1982 році наказом Міністерства рибного господарства СРСР № 139 було затверджено Положення про любительське та спортивне рибальство, згідно  якого  любительський та спортивний лов риби і добування інших водних тварин та рослин для особистого споживання дозволявся всім громадянам безоплатно у всіх водоймах, за винятком заповідників, ставкових та інших культурних  рибних господарств, з додержанням встановлених правил рибальства та водокористування та інше…[23].

Не залишилося й поза увагою законодавчого процесу залучення громадськості до охорони рибних запасів держави. Так, в 1965 році наказом Головного Управління по охороні рибних запасів та регулюванню рибальства затверджено Інструкцію про організацію та діяльність рад (штабів) громадської рибоохорони при басейнових управліннях по охороні та відтворенню рибних запасів і регулюванню рибальства  та в підвідомчих їм інспекціях рибоохорони, відповідно якої  ради (штаби) громадської рибоохорони створювалися на  суспільних засадах з числа найбільш активних  громадських інспекторів рибоохорони з метою координації громадськості… [24].

 14 квітня 1972 року Головним Управлінням по охороні рибних запасів та регулюванню рибальства було засновано Центральну Раду  громадської рибоохорони, основними задачами якої були : “широкое привлечение общественности к разработке мероприятий по охране и воспроизводству рыбных запасов; воспитание населения в духе бережного и заботливого отношения к природным рыбным запасам страны; активная пропаганда мероприятий по охране, воспроизводству рыбных запасов и регулированию рыболовства посредством печати, кино, телевидения, использования средств наглядной информации и других форм  и т.д.” [25]. Управлінням було видано ряд наказів щодо організації та діяльності громадської рибоохорони,  і навіть було створено “Голубий патруль” - об’єднання піонерів та школярів, любителів природи, які допомагали охороняти та множити рибні багатства країни [26]. 

  25 червня 1980 року було прийнято Закон СРСР “Про охорону та використання тваринного світу”,  який,  як  зазначено в передмові  Збірника документів партії  та Уряду А.М. Галеєвим та М.Л. Курок,  схвалено радянським народом  і сприяє покращанню роботи підприємств, установ та організацій, підвищує їх відповідальність за вирішення задач  щодо охорони навколишнього природного середовища [27].

 З появою нової самостійної держави України  “рибне” законодавство майже повністю обновилося.

Прийнято новий Закон України “Про тваринний світ”, запроваджено  на всій території України  ведення державного кадастру тваринного світу (Постанова Кабінету Міністрів України від15.11.1994р. № 772), встановлено Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства ( Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.1996р. № 1192), введено новий Порядок справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних  живих ресурсів та Тимчасові нормативи плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів (Постанова Кабінету Міністрів України від 5.09.1996 р. № 1073), затверджено такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування(збирання) або знищення  цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.1994р. № 41), наказом Мінекобезпеки України та Мінрибгоспу України від 6.06.1995 р. №53/69 затверджена Інструкція про порядок установлення та розподілу лімітів використання живих об’єктів рибного господарства загальнодержавного значення і видачу дозволів на їх спеціальне використання,  а наказом Мінрибгоспу України від 30.10.1995р. № 186  - Інструкція про порядок контролю за вилученням, обліком, зберіганням, здачею, звітністю, реалізацією риби та інших водних живих ресурсів та інші [28].

На відміну від попередніх союзних положень та інструкцій щодо регулювання рибальства та охорони рибних запасів, в українському чинному законодавстві розширена термінологія в цьому напрямку, більш конкретизовано такі поняття як “ рибне господарство”,  “рибальство”,  “рибництво”, “ліміти”, “квота” та інші.

 Якщо раніше поняття “рибальство” розкривалося лише в Законі СРСР “Про охорону та використання тваринного світу”  як  промисловий вилов риби, добування водних безхребетних та морських ссавців, а також любительське та спортивне рибальство (ст.13), як і в сучасному Законі України “Про тваринний світ”, то  Тимчасовий  порядок  ведення рибного господарства… розкриває поняття “промислове рибальство” вже як “вид спеціального використання водних живих ресурсів, які перебувають у стані природної волі, шляхом їх вилучення (вилову, добування, збирання) із природного середовища з метою задоволення потреб населення і народного господарства”.  А “водні живі ресурси”, згідно цього ж Тимчасового порядку, визначено як сукупність водних організмів, життя яких неможливе без перебування у воді, і до яких належать : прісноводні, морські, анадромні риби на всіх стадіях розвитку; круглороті; водні безхребетні, у тому числі молюски головоногі, черевоногі, двостулкові;  ракоподібні, черв’яки, голкошкірі, губки, наземні безхребетні  у водній стадії розвитку,  інші водні тварини;  водорості, вищі водні рослини;  живі об’єкти рибного господарства – водні живі ресурси, які використовуються в процесі ведення рибного господарства і здійснення рибальства і т.д.[29].

Таким чином,  аналізуючи викладене та з огляду на сучасність, проста людська потреба в добуванні їжі - рибальство, пройшов скрізь віки, перетворилася в громіздку, але ще не остаточно впорядковану  систему суспільних відносин у галузі охорони, використання та відтворення такого об’єкту тваринного світу як водні живі ресурси.   

ЛІТЕРАТУРА:

1.  Про тваринний світ : Закон України від 3 березня  1993р. //  Відомості Верховної Ради України.  – 1993 .  - № 18. - ст. 191 ( із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 6 березня 1996р.).

2. Гурина Н.Н. Некоторые общие вопросы изучения древнего рыболовства и морского промысла на территории СССР. – М., 1991.-С.5.

3. Неприна В.И. Рыболовство в мезолите – энеолите Украины. – М. 1991.- С.11.

4.  Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. № 1192 // Екологія і закон: Екологічне законодавство України .- К., 1997.- С.167.

5. Суховерхов Ф.М. Прудовое рыбоводство СССР. – М., 1939.-С.5.

6. Так само.-С.6.

7. Так само.- С.6.

8. Так само.-С.7.

9. Так само.- С.7.

10.Так само.-С.8.

11.Об охране окружающей  среды: Сборник документов партии и правительства, 1917 – 1981гг. –М.,1981. С.45.

12.Так само.- С.46-47.

13.Так само.- С.47.

14.Так само.- С.68-73.

15.Рыбоохрана: Сборник нормативных актов. – М., 1988. - С.48-58.

16.Об охране окружающей  среды: Сборник документов партии…С.100-103.

17.Так само. С.231-232.

18.Сборник нормативных материалов по охотничьему и риболовному хозяйству.- К,. 1987. – С.295.

19.Сборник нормативных актов по охране природы. – М., 1978.-С.459.

20.Так само. – С.536.

21.Сборник нормативных материалов по охотничьему и риболовному хозяйству.- К,. 1987. – С.301.

22.Об охране окружающей  среды: Сборник документов партии…С.69.

23.Рыбоохрана: Сборник нормативных актов. – М., 1988.- С.212-227.

24.Так само .- С.151.

25.Так само. – С. 148.

26.Так само. - С. 154.

27.Об охране окружающей  среды: Сборник документов партии…С.13,330.

28.Екологія і закон: Екологічне законодавство України .- К., 1997.- С.131- 221..

29.Так само. - С.167.

 

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.