Авг 02 2006

Гармонізація земельних відносин на регіональному рівні Галушкіна Т.П., д.е.н, Слюсаренко О.М., здобувач

Опубликовано в 11:45 в категории Одесский регион

Гармонізація земельних відносин на регіональному рівні

Галушкіна Т.П., д.е.н, Слюсаренко О.М., здобувач

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, Регіональне агенствоз розвитку економіки, м.Одеса

Гармонізація соціальних, економічних та екологічних відносин і складових землекористування в населених пунктах є запорукою їх сталого розвитку.

Розвиток земельних відносин у населених пунктах в Україні в найближчі роки, на наш погляд, має здійснюватись на основі наступних принципів: сталого розвитку; оптимального задоволення попиту і пропозиції на землю; рівноправного функціонування різних форм власності на землю; ефективного управління територією; посилення ролі громадськості у прийнятті землевпорядних рішень.

Однією з вимог Указу Президента України "Про пріоритетні завдання сфері містобудування" є забезпе­чення сталого розвитку населених пунктів з метою створення повно­цінного життєвого простору.Тому необхідно мати стійкі екологічні ресурси, від яких зале­жить розвиток територій та надійну гарантію від екологічної небезпеки. Парадокс ще й тому, що із земельного законодавства вилучене поняття  „земельна рента” – серцевина теорії і практики земельних відносин. А лише від сільгоспугідь річна сума земельної ренти може сягнути майже 9-10 мільярдів доларів. Не менш  вагома і  рентна складова від використання земель населенних пунктів.

 На нашу думку, сутність запровадження збала­нсованих рентних відносин у містах полягає у формуванні справедливого ціно­утворення на землі населених пунктів у такій послідовності: цінність→рента→вартість→ціна. Причому земельна рента населених пунктів, як плата за цінність землі, повинна надходити муніципальній владі на облаштування і розвиток території міста. Слід зазначити, що земельний ринок у населених пунктах України має хаотичний характер і в кінцевому рахунку може призвести до дефіциту землі.[1] Тому кожна земельна ділянка в межах міста, селища, села повинна бути ідентифікована як об\’єкт права власності. При цьому необхідно, щоб переважна частина території населених пунктів залишалась у комунальній власності при умові створення системи гарантій реалізації прав громадян на землекористування та присвоєння одержаного від праці на земельній ділянці доходу. Право кожного суб\’єкта землекористування повинно стати юридичною основою роздержавлення земельних ділянок, у тому числі й без передачі їх у приватну власність. Повинні забезпечуватись умови для соціалізації земельної ренти через делегування місцевими та державними органами влади (можливо, і продажу на певний період часу) частини своїх земель у користування господарств різних форм власності. Вилучена земельна рента (у вигляді плати за землю) повинна використовуватись як на потреби суспільства, так і на розвиток землекористування, поліпшення екологічного стану території населених пунктів.

Для запровадження раціонального механізму рентних відносин важливою є оцінка земель. У системі земельного кадастру вона включає систему оціночних показників порівняльної цінності та вартості земельних ділянок населених пунктів. Предметний аналіз результатів досліджень методологічних та методичних положень оцінки земель населених пунктів як складової земельно-кадастрових відомостей дає підстави зробити висновок про необхідність введення категорії кадастрової оцінки земель і впорядкування статистичної інформації щодо проведення земельнооцінних робіт.

Кадастрова оцінка земель населених пунктів - це процес оцінювання землі за кількісними та якісними характеристиками в системі державного земельного кадастру. Вона включає два основні різновиди оцінки: а) поаспектну оцінку функціонального стану земель, тобто оцінку якості і містобудівної придатності земель; б) оцінку вартості земельної ділянки, тобто грошову оцінку земель.[2]

Важливим моментом є еколого-економічна оцінка якості земель. Як свідчить аналіз статистичних даних, основними джерелами забруднення грунту, в першу чергу в м. Одесі, є викиди промислових підприємств, пересувних джерел забруднення, накопичення на території міста в промислових зонах неутилізованих відходів, незадовільно функціонуючі системи санітарної очистки. Промислові викиди підприємств різних галузей характеризуються чисельними специфічними речовинами, значна частина яких становить серйозну небезпеку в гігієнічному відношенні. Певний вплив на рівень забруднення грунту має невпорядковане розміщення токсичних промислових відходів, які утворюються в результаті діяльності промислових підприємств міста. З 200 промислових підприємств м.Одеси 46 мають токсичні промислові відходи 1-2 класу небезпеки.

Проведені в районах м. Одеси дослідження підтвердили, що основними забруднюючими речовинами є свинець, олово, цинк, молібден, хром. Найбільшим забрудненням характеризується район Пересипу.

Автотранспорт є головним джерелом надходження до грунту вуглеводнів різних класів та свинцю, які займають основне місце у валових викидах. Навіть в курортній прибережній зоні моря реєструються підвищені концентрації солей металів (свинець, цинк), які у 1,5-2 рази перевищують допустимі величини

Недоліки в організації та здійсненні санітарної очистки міста є причиною біологічного забруднення грунту. В пробах грунту з усіх районів м.Одеси виявляється щорічно зараження гельмінтами в 3,3-6,8%. Найбільш високі показники зараження грунту гельмінтами на території житлової зони Іллічівського та Київського районів. Рівні інвазійності грунту в зоні пляжів складають 1,3-5,8%.[3]

Місто не має споруд для знезараження та утилізації твердих побутових відходів, які відповідали б сучасним вимогам. Звалища твердих побутових відходів перевантажені, не відповідають потребам міста, не забезпечують знезараження сміття і практично перетворилися в потужні джерела забруднення прилеглих територій.

Аналіз результатів лабораторного контролю грунту на території і в санітарно-захисних зонах міських звалищ твердих побутових відходів підтверджує високе забруднення грунту солями важких металів - цинку, свинцю, міді. Становище ускладнюється тим, що в приміських районах області відсутні ділянки, придатні для організації полігонів знезараження твердих побутових та токсичних промислових відходів.

За даними лабораторного контролю на території полігонів побутового сміття та санітарно-захисних зон підприємств виявлені перевищення ГДК за вмістом солей важких металів в 1,4-2,5 рази (26.4% по свинцю, цинку, міді). Аналізом даних лабораторного контролю встановлено, що показники забруднення пестицидами об\’єктів довкілля становлять: 0,8-1% - для продуктів харчування; 2,6% - для води водоймищ; 1,0-0,8% - для води питної; 3,5-4,1% - для грунтів.[3]

Програмним напрямком охорони земель області є інвентаризація порушених територій. Необхідно скласти картосхему порушених земель Одещини, інвентаризувати їх окремим списком і визначити орієнтовні розміри економічних втрат у формі питомих показників (грн/га на рік). Зокрема, кар\’єри й відвали, за оцінками "Укрземпроекту", в степовій зоні спричиняють економічні втрати від 70-90 грн/га до 900-1000 грн/га і більше протягом одного року. На вирішення цих проблем направлений екологічний аудит у сфері землекористування [4]. В Україні поки що не існує практики використання процедур екологічного аудиту земельних ресурсів, хоча законодавчо вона продекларована. На Заході здійснення процедур екоаудиту в основному використовується  для визначення „екологічної спадщини” та інвестиційної привабливості земельних участків, а також при реалізації кредитної та банківської політики в цьому напрямку. Так, Світовий банк реконструкції та розвитку проводять обов’язкову екологічну перевірку (скринінг) по кожному проекту з метою визначення масштабів екологічного впливу. Одним із таких інструментів для забезпечення вимог банку при проведенні екологічної оцінки являється виконання процедур екологічного аудиту.  

На сьогодні в Україні уже існує досвід екологічної оцінки при землевідводі, який виконується в рамках проекту Global to Local при фінансовій підтримці Європейської Комісї та Британської Ради в м.Миколаєві. Зараз до участі в цьому проекті приєдналось більше ніж 20 міст (Вінниця, Вознесенськ, Дніпродзержинськ, Ізмаїл, Житомир, Запоріжжя, Київ, Кіровоград, Кременчуг, Луганськ, Маріуполь, Миколаїв, Нікополь, Павлоград, Полтава, Рівне, Севастополь, Тернопіль, Харків, Херсон, Чернівці, Черкаси). Доцільно цю практику поширювати і далі та ввести необхідні доповнення в українське законодавство.

Література

1. Малий І. До питання про теорію земельної ренти та реформування земельних відносин // Економіка України. - №8. - 2000. - С.49-54;    Михасюк І.Державне регулювання земельної реформи // Економіка України. - №3. - 1998. - С. 74-77

2. Ступень М.Г. Використання земель населених пунктів: Монографія. - Львів, 2000. - 358 с.

3. Звіт про стан навколишнього природного середовища в Одеській області в 2001 році – Одеса- 2002.- 85 c.

4. Галушкіна Т.П., Слюсаренко О.М., Мартинюк Н.О. Екологічний аудит та оцінка земель // Земельні відносини і просторовий розвиток в Україні: Матеріали Міжнар. наукової конф. – Київ: РВПСУ НАН України, 2006.– С. 165-168.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.