Янв 22 2001

ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ НА БЕРЕГАХ

Опубликовано в 16:56 в категории Экология города

ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ НА БЕРЕГАХ

ХАДЖИБЕЙСЬКОГО ЛИМАНУ НА ПРИКЛАДІ

ЙОГО ФЛОРИ ТА ПРОПОЗИЦІЯ ЩО ДО ЇЇ ОХОРОНИ

C.П. Петрик, С.С. Корлюк

Державний сільськогосподарський інститут, м. Одеса

Більш-менш нормальне функціонування й самовідновлення біосфери будь-якого регіону можливе лише за умови наявності в цьому регіоні не менше 10%-15% площі зайнятої заповідниками (за еколого-економічними розрахунками).

Створення заповідних територій – одне з найважливіших напрямків природоохоронної діяльності. Заповідники є формою збереження генофонду нашої планети.

За останні роки в Україні сформовано цілу мережу природно-заповідних територій (5350 територій і об`єктів) загальною площею 1млн га, яка значно збільшилася порівняно з минулим, але все одно становить всього близько 2% території України.[1].

На 1989 рік всього 3% Одеської області зайнято заповідниками. Найбільший процент території під заповідування в Тернопільській, Рівенській областях – до 7%.

Для глибокого наукового аналізу й вирішення проблеми посилення й розширення заповідної справи в Україні нині ще недостатньо відомостей, не досить глибоко вивчена флора, потенційних для заповідування територій.

Одеська область має досить рідкісні геологічні утворення, флора яких також є унікальною. Це лимани – заливи з невисокими берегами, які утворюються при затоплені морем долин рівнинних рік в результаті відносного погруження прибережних частин суші. Лиманів є декілька в Одеській області. Але Григорівський лиман вибрано для будівництва порту Південний з аміакопроводом. Сухий лиман став місцем будови Іллічівського порту. Куяльніцький лиман хоча і є бальнебрудневим курортом, але по еконормативам ніяк не може відповідати свому призначенню

(по біологічним якостям води, по видовому складу рослин і тварин, які живуть в цій місцевості).

Велику надію покладали біологи на Хаджибейський та Тілігульський лимани.

Щоб дати прогноз розвитку екологічного стану на Хаджибейському лимані досліджено один із індикаторів стану навколишнього середовища - флору його берегів. Тут досить чітко виділяються антропогенні екотопи, до появи яких привела діяльність людини. Це – городи, поля, велика кількість грунтових доріг. Аборигенна флора витісняється адвентивною. Так класичним степовим шматочком поки що залишаються склони лиману безпосередньо межуючи з водами лиману. Тут зростають види роду Artemisia,які являються зміцнювачами берегів. Види роду Salvia, Thymus які своїми ефірними маслами надають степу особливого терпкого аромату. Ніжність і одночасно стійкість степу вибрали в себе Linum flavum, L. tenuifolia, Vicia elegans, Convolvulus contabrica, Veronica spicata, Iris pumilla. Здається зможуть всі негаразди видержати віртуозно опушенні ксерофіти. Та на зміну Stipa capillata,видам роду Astragalus, Phlomis pungens, Ononis arvensis приходять види рослин які виживають серед варварської діяльності людей. Вони виносять витоптування як Plantago major, Malva pusilla, Polygonum aviculare. Набувають неприємних запахів як Lepidium ruderale. І стають дуже звичними в зелених зонах густонаселених районів як Grindelia sqarrosa, Diplotaxis tenuifolia, Anisanta tectorum, Cardaria draba та інші.

Продовжується розорення під с\\г угіддя степових ділянок. Це явище спостерігається і на близько розташованих біля лиману землях. Можна рахувати, що це є перехідна зона між початковим знищенням аборигенної флори і кінцевим. На межах поля зустрічаються Consolida regalis, Senecio vernalis, Reseda luter, Amaranthus blitoides, Lappula sgarrosa, Vicia cracca, Egilops cilindrica, Glaucum corniculatum, Bromus japonicus, Carduus uncinatus, Centaurea solstitislis, Chenopodium album, Papaver dubium, Alyssum hirsutum, Ballota nigra, Cirsium lanceolata та інші.

Особливістю є те, що види рослин, які проростають на склонах в великій кількості жоден вид не зустрічається на вулицях та в полі. А види, які утворюють фон на антропогенних екотопах вже входять в природні ценози. На берегах Хаджибейського лиману це спостерігається для шести видів Tragopogon major, Senecio vernalis Erodium cicutarium, Melilotus officinalis, Anagalis arvensis.

Біологічний аналіз показав чітку перевагу багаторічних апофітів в природних ценозах. Та панування однорічників в антропогенних екотопах.

Великої шкоди екологічній цілісності Хаджибейського лиману нанесено і терасуванням степових склонів. Воно широким фронтом проводилося на Україні останнє десятиріччя. Така екологічно безграмотна заміна ділянок степової рослинності лісовими культурами привела до повної деградації місцезростань і популяцій ксерофітів.

На сьогоднішній день і лісові культури не в кращому стані: сухе гілля, жовта хвоя. Тряв`яний покрив представлено рідко розташованими рештками аборигенної флори : види роду Salvia, Linum та інші.

Таким чином дослідження показують що антропогенна зміна ландшафту призводить до зміни флори. Необдумана роздача землі під ділянки тягне за собою мотузок наслідків, які з кожним роком все більше впливають на унікальність берегів Хаджибейського лиману і до втрати шансу на початок процесу відновлення екочистоти цього регіону.

В українському законодавстві створено ряд законодавчих актів [4,5,6,7,8] які дають змогу надати заповідного статусу територіям, збереження яких не байдуже для населення. Не вступаючи в конфронтацію з фізичними особами, які володіють земельними наділами в зоні Хаджибейського лиману можна створити біосферний заповідник. Структура якого передбачає наявність диференційованого режиму охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

- заповідна зона – включає територію, призначену для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду тваринного та рослинного світу. До цієї зони можна віднести схили лиману;

- буферна зона – включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу за заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим і порядок створення визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. До цієї зони можна віднести водоохоронну зону Хаджибейського лиману;

- зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності. До цієї зони можна віднести населенні пункти, які розташовані на берегах лиману, наприклад Алтестово, сільськогосподарські угіддя.

Концепція розвитку заповідної справи в Україні передбачає зростання її суспільного значення для розвитку держави з метою забезпечення біорізноманіття, сприяння підтриманню екологічного різноманіття, типових і унікальних ландшафтів України, екологічного та патріотичного виховання громадян. Втілити її в життя можна на берегах Хаджибейського лиману лише при умові утворення природно-заповідної зони за більш менш короткий час, так як процес вульгаризації, космополізації розвивається занадто інтенсивно.

Література

1. Білявський Г.О.,Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології.К.1995.-368 с.

2. Петрик С.П. Індексація флори морських портів північно-західного Причорномор`я. \\\\ Тези конф. мол. вчених.-1992\\\\ Полтава, 1992, с.20.

3. S.Petryk Adaptation of the alien plants in Black sea region // V11 th International Symposium// Universitet van Amsterdam. The Netherlands, August 10-15, 1998 – p.32.

4. T.V.Vasilieva-Nemertsalova,S.G.Kovalenko,P.Petrik,I.P.Ruzhitskaya Изменение наземной флоры Причерноморских лиманов под антропогенным прессом \\\\ Актуал. вопр. охраны природы и экологии водн. и сопред. территорий. Краснодар,1995, с. 59-61.

5. Закон України «Про природно – заповідний фонд України» від 16 червня 1992.//Відомості Верховної ради України. 1992.N 34. с.502.

6. Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні (“Заповідники”).Затверджено постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р.N177/94 –ВР // Відомості Верховної Ради України. 1994. N 48. с. 430 )

7. Положення про Червону книгу України. Затверджено постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р.

8. Конвенція про біологічне різноманіття. Прийнята 5 червня 1992 р. (Ріо-де-Жанейро, Бразилія) Ратифікована Законом України від 29 жовтня 1996року, (Відомості Верховної Ради України. 1996. N50. с.277).

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.