Июн 11 2003

                                 О.Г. Топчієв, д.г.н.,

Опубликовано в 10:13 в категории Проблемы Черного моря

                                 О.Г. Топчієв, д.г.н.,

                              професор, Одеський

                                    національний університет

                                імені Іллі Мечникова

Проблеми екологічної безпеки Чорного моря у контексті

 формування екологічних мереж

Розв\’язання гострих і актуальних екологічних проблем Азово-Чорноморського басейну на сучасному етапі певною мірою пов\’язане з формуванням екологічних мереж (екомереж). У 1995 році європейські країни прийняли так звану Севільську (Іспанія) стратегію, за якою розпочалося формування природного каркасу екологічної безпеки Європи – Всеєвропейської екологічної мережі. Ядрами екомережі стають природні регіони з малопорушеною природою (Альпи, Піренеї, Карпати, Нижній Дунай та ін.). Їх об\’єднують у цілісну просторову структуру природні (екологічні) коридори, що являють собою лінійно – повздовжні ділянки, які значною мірою зберігають свій природний стан – долини річок, гірські хребти і кряжі, пасма боліт чи лісів і т.д. Прикладом такого екологічного коридору є долина р.Прут, яка з\’єднує Карпатський і Нижньодунайський природні регіони. Ще однією складовою екомережі є буферні зони, які захищають природні регіони, частково і екологічні коридори від безпосередніх техногенних навантажень.

Елементами Всеєвропейської екомережі, які безпосередньо стикуються з Азово-Черноморським басейном в межах України, є природний регіон „Нижній Дунай„ та Азово-Черноморський екологічний коридор, що проходить вздовж північних узбереж Чорного і Азовського морів і об\’єднує прибережні територіальні і  аквальні  природні комплекси та екосистеми.

У 2000 р. прийнятий закон України „Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки”. За цією програмою протягом зазначеного часу в Україні потрібно сформувати природний каркас екологічної безпеки країни у формі національної екомережі, зокрема виділити 14 природних регіонів – ядер екомережі і 8 природних коридорів, що пов\’язують природні регіони в єдину й цілісну просторову систему. Елементами національної екомережі, що стикуються з Азово – Чорноморським басейном, є кілька природних регіонів і екологічних коридорів, зокрема: природні регіони – Кримський гірський, Донецько–Приазовський, Таврійський, Нижньодунайський, Чорноморський, Азовський; природні коридори – Прибережно    - морський, Дністровський, Бузький, Дніпровський. Як бачимо, половина природних регіонів і природних коридорів стиковані з Азово - Чорноморським басейном. Іншими словами, національна екомережа України значною мірою взаємопов\’язана з Азово- Чорноморським басейном і орієнтована на посилення його екологічної безпеки.

На даний час розпочинається розроблення програм формування і проектів регіональних екомереж на рівні областей і АРК. Регіональні екомережі п\’яти областей України - Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької, і Автономної Республіки Крим включають берегові зони і прилеглі акваторії Чорного і Азовського морів. Зауважу, що розробка проекту регіональної програми формування національної екологічної мережі в межах Одещини розпочата за розпорядженням Одеської обласної ради (від 28.12.2002 р.) і буде завершена в цьому році. Таким чином, регіональні екомережі п\’яти областей і АРК утворюють голову буферну макрозону, що захищає Азово - Чорноморський басейн від антропогенно – техногенних навантажень з суходолу.

Зрозуміло, що різнорівневі екологічні мережі – Все- європейська, національна, регіональні, повинні бути взаємоузгоджені між собою щодо цільового призначення, принципів формування та складових елементів. Національна нормативно- правова база природокористування в екомережах повинна бути узгоджена і регламентована з європейською. На данний час між ними зберігаються помітні розбіжності , які стали очевидними під час експертиз проектів суднового ходу „Дунай – Чорне море”: функціональна характеристика Європейських біосферних резерватів і наших біосферних заповідників суттєво різниться.

Міжнародна програма екологічного захисту Чорного моря отримала нові імпульси, пов\’язані з формуванням в Україні багаторівневої системи екологічних мереж. За якими головними напрямками, пов\’язаними зі створенням екомереж, можна досягати екологічного оздоровлення берегових зон Чорного ї Азовського морів та прилеглих акваторій?

Формування екологічних мереж акцентує питання природних регіонів – ядер, вузлових елементів майбутніх екомереж. Ними мають стати наявні об\’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ), що відповідають вимогам щодо природних регіонів. На даний час таких об\’єктів ПЗФ вочевидь недостатньо. Програма створення національної екомережі України має на меті відповідне розширення площ ПЗФ з нинішніх 3% до 5%, які є сучасною світовою нормою.

Але в достатньо екстремальних сухостепових – маловодних і безлісних, умовах Півдня України цю норму у близькій перспективі слід подвоїти. Програми формування екомереж і розширення площ ПЗФ сприятимуть організаційному розв\’язанню численних природоохоронних проектів, які на даний час перебувають у „стані консервації” (створення національного парку „Дністровські плавні”, підвищення статусу Тилігульського природного парку з регіонального до національного і т.ін.).

Важливими складовими майбутніх екомереж повинні стати землі водного фонду – водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, берегові смуги, смуги відведення, зони санітарної охорони. На данний час землі водного фонду в нашій країні вже мають ґрунтовну нормативно-правову базу (Водний і Земельний кодекс України), чітко регламентовану щодо їх правого і господарського статусу, норм і правил виділення на місцевості (в натурі), принципів природокористування на таких землях та обмеження їх господарського використання. В той же час землі водного фонду ще чекають свого проектного картографування і виділення на місцевості , і ця ємка робота потребує відповідного часу і фінансування.

За чинним законодавством у приморській зоні встановлюються прибережні захисні смуги вздовж морських узбереж, навколо морських заток і лиманів шириною не менше двох кілометрів. Вздовж берегів річок встановлюються прибережні захисні смуги шириною від 25(50) до 100 (200) м. З урахуванням конкретних природних умов і розселення населення ці нормативи можуть збільшуватись. Землі водного фонду повинні стати основою для формування природних (екологічних) коридорів в умовах степової та сухостепової ландшафтних зон. Виділення земель водного фонду на місцевості істотно посилить їх природоохоронний статус, буде супроводжуватись відповідною регламентацією господарської діяльності на них та зниженням техногенних навантажень.

Ще один важливий напрямок посилення природоохоронної діяльності, пов\’язаний з формуванням екомереж, полягає в інвентаризації та консервації деградованих сільськогосподарських земель. На даний час частка деградованих сільськогосподарських угідь – еродованих, засолених, заболочених, забруднених, у приморських регіонах України сягає 30-50%. До введення державного земельного кадастру виведення з сільсько-господарського обробітку деградованих орних земель було надзвичайно складним: в країні діяв „погектарний” принцип земельного оподаткування, і „списання” земель розцінювалось як „ухиляння від податку”. В нових умовах ця процедура стає „ нормальною”. За світовими стандартами Україна в цілому значно перевищує розумні норми сільськогосподарського освоєння території , зокрема її розораності. Особливо високими вони є у степовій зоні , тобто в приморських регіонах країни. Найближчим часом необхідно вивести із сільськогосподарського обігу більшу частину деградованих сільськогосподарських орних земель, „консервувати” їх і перевести до стану природних угідь-степів, лук, боліт, чагарників, лісів. На близьку перспективу частка ріллі в приморських регіонах може зменшитись на 15-20%, і відповідно зростатимуть площі природних угідь, що сприятиме значному зниженню техногенних навантажень на територію та їх екологічному оздоровленню.

Програмні зміни у структурі землекористування зумовлені вилученням із сільськогосподарського обробітку деградованих земель, мають не лише кількісні орієнтирі. В умовах радикальної земельної реформи, яка триває в Україні, вводиться приватна власність на землю, відбулося паювання землі та її приватизація. Має місце загальна тенденція до подрібнення землеволодіння та землекористування. Формуються реальні передумови для впровадження агроландшафтної організації території, за якої поля і ділянки оброблюваних земель нарізатимуть з максимальнім врахуванням ландшафту місцевості, зберігаючи при цьому необхідну частку земель у стані природних угідь. Йдеться про створення у кожному господарстві своєї „локальної” екологічної мережі.

Складовими елементами майбутніх екомереж стануть також лісові землі і курортно-рекреаційні території. На відміну від земель водного фонду і деградованих сільськогосподарських земель ці категорії земель мають відповідну інвентаризацію, а лісові землі – і кадастрову оцінку. Проблемними лишаються лише питання їх подальшого програмного розширення та впорядкування.

На завершення нашого короткого огляду ще раз підкреслю: з прийняттям Закону України про формування національної екологічної мережі та її складових - регіональних екологічних мереж, участь України у міжнародній програмі екологічного захисту Чорного моря стає більш вагомою і помітною.            

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.