Июл 17 2001

напрямки державної політики

Опубликовано в 10:31 в категории Экология Черного моря

напрямки державної політики

щодо Водокористування

Г.І. Власова

Секретаріат Кабінету Міністрів України, м. Київ

Водні ресурси є одним з життєво важливих компонентів гідросфери земної кулі та необхідною частиною для соціально-економічного розвитку в цілому, задоволення основних потреб людей, діяльності у галузі виробництва продовольства, збереження екосистем.

Екологічно руйнівні моделі розвитку в багатьох країнах світу призвели до деградації водних ресурсів, що відбивається на обсязі наявних водних ресурсів та її якості. Тому виникає необхідність забезпечення оптимального використання вод, захисту ресурсів прісної води.

Україна належить до малозабезпечених країн за запасами води, що доступні до використання. До того ж довготривалі наслідки втручання людей у екосистеми призвели до суттєвих якісних та кількісних їх змін та антропогенного навантаження.

Значний економічний спад, що відбувався останні роки, призвів до скорочення в країні використання води.

У 2000 році забір та використання води в Україні зменшилось порівняно з 1999 роком на 1466 та 1293 млн. м3, об\’єм зворотних вод, скинутих у водні об\’єкти зменшився на 524 млн. м3. Із загальної кількості скинутих зворотніх вод – 2555 млн. м3 становили недостатньо очищені (на 617 млн. м3 менше чим у 1999 р.) і 758 млн. м3 (на 9,5 млн. м3 більше чим у 1999 р.) – без очистки.

У 2000 р. загальна потужність очисних споруд, через які проходять зворотні води перед скидом до водних об\’єктів, зменшилась проти 1999р. на 31 млн. м3 і становить 7629 млн. м3.

Дві третини контрольованих водних об’єктів знаходяться у стані антропогенного навантаження, а решта – екологічної напруги з елементами регресу. Найбільша забрудненість спостерігається у басейнах річок Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро та Сіверський Донець.

Найбільший вплив на стан поверхневих вод мають стічні води підприємств різних галузей промисловості, сільського і комунального господарства.

Але слід відмітити і позитивне – економія свіжої води у 2000 році завдяки впровадженню систем оборотного і повторно-послідовного водопостачання становила 84,45 відсотків. Серед областей, що покращили цей показник - Миколаївська (97 %), Рівненська та Хмельницька (по 96%), Харківська (94 %) області.

Основними джерелами централізованого водопостачання є поверхневі води, від якості яких залежить якість питної води. Нажаль ми констатуємо факт, що сьогодні в Україні майже не залишилося поверхневих водних об’єктів, які би за екологічним станом належали до водних об’єктів першої категорії.

У останні роки відмічено погіршення якості води в основних джерелах централізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами.

Із досліджених проб води водних об’єктів першій категорії гігієнічним нормам за санітарно-хімічними показниками не відповідає 20,8 відсотків, за мікробіологічними – 20, 1 відсотків, зокрема, у 3 відсотках норм було виділено збудники інфекційних захворювань. Для водойм другої категорії ці показники становлять відповідно – 22, 19,7, 0,9 відсотків.

У зв\’язку з відсутністю місцевих джерел близько 1200 населених пунктів в Автономній Республіці Крим і південних областях України частково чи повністю забезпечуються привізною питною водою.

Аналізуючи стан систем водогінно-каналізаційного господарства в Україні необхідно відмітити, що з 21285 водогонів централізованого водопостачання не відповідають гігієнічним нормам 6 відсотків, з 1119 комунальних – 10, 2 відсотка, а з 5824 сільських – 5,3 відсотка. Такий стан зумовлено відсутністю зон санітарної охорони, необхідного комплексу очисних споруд та знезаражуючих установок.

Найгірше положення склалося у водогінно-каналізаційному господарстві Луганської, Житомирської, Полтавської, Херсонської, Кіровоградської, Донецької та Миколаївської областей.

Особливе занепокоєння у зв’язку з хімічним та бактеріальним забрудненням, викликає стан водопостачання сільського населення. Тільки четверта частина сіл України користується послугами централізованого господарсько-питного водопостачання. Для прикладу можна навести такий факт – понад 60 відсотків населення Київської області споживають воду з криниць, вміст нітратів у яких у 1,5 –30 разів перевищує норму.

Понад 50 відсотків питної води з підземних джерел водопостачання не відповідає вимогам стандарту за органолептичними показниками.

Слід також вимітити і погіршання технічного стану основних фондів. Сьогодні четверта частина основних фондів очисних споруд відпрацювала свій нормативний термін амортизації.

Конституцією України водні ресурси визначено, як національне багатство країни. Кожен громадянин України має право на достатнє забезпечення питною водою гарантованої якості.

Головною метою адміністративної реформи, що проводиться в Україні є зміна методів та механізмів управління соціально-економічним розвитком суспільства. Оновлені владні структури повинні відійти від застосування адміністративних важелів управління у важливих життєдіяльних сфера шляхом упровадження відповідного законодавчого поля та нормативних засад ринково-орієнтованих соціально-економічних відносин у суспільстві.

Проведення реформ та актуальність проблем охорони водних ресурсів і забезпечення населення якісною питною водою зростає в умовах переходу до ринку та розгортання процесу приватизації.

Серед законодавчо-нормативних актів, що складають національне водне законодавство закони "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), Кодекс про надра (1994 р.), "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" (1994 р.), "Про меліорацію земель" (2000 р.), ряд законодавчих актів містобудівного, підприємницького, адміністративного та цивільного законодавства.

Основним документом, який регулює водні правовідносини в Україні, включаючи й моніторинг вод, є Водний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою України у червні 1995 року (з доповненнями від 2000 р.). Відповідно до його положень державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України разом з спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади.

За станом поверхневих вод суші та морських екосистем ведуть спостереження Мінекоресурсів, Міністерство охорони здоров\’я, Національне космічне агентство України. Держводгосп веде радіологічні та гідрохімічні спостереження за водами, переформуванням берегів та гідрогеологічним станом у прибережних зонах водосховищ, а також облік ресурсів поверхневих вод. Держбудом забезпечується спостереження за якістю питної води у централізованих систем водопостачання та станом стічної води міської каналізаційної мережі.

Для здійснення державного управління та контролю в галузі використання вод та цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод Верховною Радою України та Урядом за роки незалежності України затверджено цілу низку державних програм. Серед них Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (1999 р.), Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (2001 р.), "Про Програму розвитку водопровідно-каналізаційного господарства" (1997 р.).

Підходить до завершення процес опрацювання та прийняття Верховною Радою Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Слід зазначити, що єдиним законом у національному законодавстві, що проголошує сьогодні для громадян України право на безпечну для здоров’я та життя питну воду є Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення".

Законопроект "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає закріпити право громадян на якісну питну воду та з урахуванням екологічних, соціальних та економічних потреб на належне обслуговування населення питним водопостачанням.

Позитивом цього законопроекту є те, що норми регулювання переносяться саме на сферу водопостачання, а саме: водопідготовки, виробництва, транспортування та надання послуг з водопостачання до споживача. Тобто питна вода розглядається не як природний ресурс, як це передбачено Водним кодексом, а як продукт виробничої діяльності.

Проект закону також містить визначення правового статусу підприємств питного водопостачання, спеціально уповноваженого органу державного управління у сфері питної води та питного водопостачання, форми власності у сфері питного водопостачання, а також передбачено, що кожному споживачеві гарантується право вільного доступу до інформації про якість питної води.

У Верховній Раді України розглядається також поданий Кабінетом Міністрів проект Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України. Основною метою зазначеної програми є впровадження цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах, збереження, раціонального використання охорони водного фонду, запобігання шкідливій дії води і ліквідації її наслідків.

Крім прийнятих Верховною Радою законів України, регулююча роль у сфері охорони вод, раціонального їх використання та відтворення, закріплення права громадян на якісну питну воду і доступу їх до відповідної інформації належить нормативно-правовим актам урядового та відомчого рівня.

Кабінетом Міністрів у 2000 році схвалено Національний план дій з гігієни довкілля на 2000-2005 роки. Відповідно до цього плану, органи державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування зобов’язуються забезпечити населення питною водою, якість і кількість якої повинна відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту.

З метою поліпшення якості питної води, вдосконалення технологій очищення стічних вод та переробки осадів, зменшення витрат матеріальних та енергетичних ресурсів підприємств водопровідно-каналізаційного Кабінетом Міністрів затверджено Програму розвитку вітчизняного виробництва нових високоефективних коагулянтів і флокулянтів та технологій їх впровадження у практику очищення природних і стічних вод (1999р.).

Передбачається подовження дії Програми розвитку водопровідно-каналізаційного господарства України, відповідно до завдань якої належать стабілізація економічного становища підприємств, забезпечення їх надійного функціонування, підвищення технічної надійності та екологічної безпеки господарсько-питного водопостачання населення та рівня та якості послуг що надаються населенню.

Для забезпечення збалансованого використання та охорони вод необхідно здійснити розроблення комплексних програм моніторингу, охорони та використання джерел водопостачання населення та якості питної води в регіонах України; впровадження маловодних та водозберігаючих технологій, нових сучасних засобів обробки та знезаражування води в технологіях, що використовуються на об\’єктах водопостачання та посилення управлінської підтримки зусиль підприємців щодо створення вітчизняного водоочисного обладнання.

Визнаючи пріоритет раціонального використання водних ресурсів, і питної води, зокрема, в країні започатковуються ринкові механізми та економічне стимулювання споживачів до економного ставлення до водних ресурсів. Екологічна вартість споживання води та її забруднення має стати зрозумілою для всіх верст населення і в цьому питанні головним важелем повинні стати широка роз\’яснювальна робота, залучення до цих процесів засобів масової інформації, громадських організацій екологічного спрямування.

Аналіз існуючої законодавчої бази України щодо охорони та відтворення водних ресурсів, забезпечення населення якісною питною водою свідчить про реальну потребу в розроблені закону про національні напрями державної політики щодо регулювання водних відносин.

Нет пока ответов

Комментарии закрыты.